Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Сучасна проза » Амаркорд - Наталія Володимирівна Сняданко

Амаркорд - Наталія Володимирівна Сняданко

Читаємо онлайн Амаркорд - Наталія Володимирівна Сняданко
околицях Тигирина пам’ятники вождя всіх народів. Йому вдалося непогано набити руку в цьому ремеслі, замовники залишалися задоволеними, а пан Фіалко мав постійний і доволі пристойний заробіток. Але його творча душа активно прагнула більшого і через брак самореалізації, достойної справжнього митця, спонукала пана Фіалка до зловживання алкоголем.

Легенди про грандіозні пиятики у богемному середовищі тигиринського андеґраунду радянських часів досі передаються із уст в уста молодшого покоління. Наприклад, уже стала хрестоматійною історія про те, як двоє молодих вродливих художників переодягнулися повіями і «зняли» навпроти «Інтуристу» першого секретаря райкому партії. Після цього, за однією із версій, їм назавжди було закрито шлях до персональних виставок. Інший варіант тої ж легенди стверджує, що перший секретар виявився прихованим гомосексуалістом, а юні художники, що відкрили йому цей бік власної натури і подарували незвідану досі насолоду, зробили блискучу кар’єру. Важко судити, котра з версій є правильною, бо обидва художники давно виїхали за кордон і стали там відомими, а подальша доля першого секретаря сьогодні нікого не цікавить.

Не менш відомою є історія про те, як двоє молодих поетів у кінці 80-х ходили містом і питали перехожих, у якому році Стінґ написав пісню Rock Steady і чи варто було нагороджувати Богдана-Ігоря Антонича премією імені Василя Стуса.

Пан Фіалко свого часу також побився об заклад у веселій компанії, що під час відкриття чергового пам’ятника вождя всіх народів у селі Червоношляхівка скульптуру прикрашатимуть геніталії дитячих розмірів, які цнотливо визиратимуть із розстебнутої ширіньки. Як людина слова, наш заступник головного редактора дотримав слова і назавжди втратив надійне джерело підробітку.

Після цього йому не залишалося нічого іншого, крім як піти в дисиденти. Невідомо, чим саме займався пан Фіалко у період з кінця 70-х до кінця 80-х років, зате, починаючи із 1991 року, його діяльність більше ніж бурхлива. Уже протягом кількох перших років незалежності зусиллями пана Фіалка у Тигирині було створено цілий ряд громадських організацій. Ось тільки найвідоміші з них: «Гільдія тигиринського козацтва» (спонсор — Еміграційне товариство міста Торонто), «Спілка етнічних тигиринок» (спонсор — Міжнародний фонд «Відродження»), «Ліга пляшкарів тигиринщини» (за сприяння облдержадміністрації), «Товариство відновлення старовинних технік стінопису» (спонсор — Еміграційне товариство міста Торонто) та ряд інших. Майже щодня котресь із цих товариств організовує урочисте засідання, на яке запрошує пана Фіалка листівкою в національних кольорах, у кінці тексту запрошення завжди маленькими літерами від руки дописано: «Після завершення урочистої частини планується фурше». З яких міркувань члени громадських організацій під проводом пана Фіалка схиляються до саме такого написання цього слова, невідомо. Після кожної з таких акцій пан Фіалко повертається на роботу в піднесеному настрої, від нього віє енергійністю та коньяком із цитриною. Робота після цього йде у нього помітно веселіше, він приговорює щось сам до себе в такт стукання по клавіатурі, і сторонньому спостерігачеві, не ознайомленому зі славною біографією нашого заступника головного редактора, могло би видатися, що Сиґізмунд Жоржевич нагадує тихого алкоголіка.

Партійна приналежність пана Фіалка часто змінюється. Він постійно коливається у своїх переконаннях між ТРУБЗ(нє) і ЛРУБЗ(нє), а кожна із цих партій дуже зацікавлена у політичній підтримці нашого заступника головного редактора, адже разом із ним від партії до партії переходять і всі члени очолюваних ним громадських організацій, а це становить суттєву частину тигиринського електорату. Тому Наш Засновник вважає за велику честь те, що пан Фіалко погодився працювати у КРІСі-2 і щомісяця особисто вручає йому конверт із зарплатнею. Скільки заробляє пан Фіалко, ніхто не знає, і він, здається, єдиний, кому платню не боргують.

Сиґізмунд Жоржевич кілька разів був одружений, але зараз живе самотньо, а всі колишні дружини регулярно надсилають йому листи з Італії, де перебувають на заробітках.


Часом мені здається, що всередині пан Фіалко заповнений мавпочками, які шиють канцелярські нарукавники на електричних швейних машинках. Нижній ряд мавпочок зшиває нарукавники, верхній розпорює і розпрасовує шви, а потім кидає деталі донизу, де шви знову зшивають і старанно запрасовують. Якщо котрась мавпочка встигає зшити нарукавник швидше, ніж інша — розпороти, вони міняються місцями. Щовечора визначається мавпочка-переможець, яка отримує нагороду — двісті грамів нерозбавленої горілки.

Тигиринський витязь

Щорічне вручення нагород «Тигиринський витязь» було започатковане партією ТРУБЗ(нє) після того, як наш Інвестор номінувався на одержання нагороди «Галицький лицар», але так її і не отримав. Метою церемонії є переплюнути львівську за розмахом та резонансністю. І перший крок до цього вже зроблено, як переконливо доводять спостереження Олежика Трав’янистого, який паралельно до своїх обов’язків верстальника КРІСа-2 виконує місію літописця «Тигиринського витязя». Цю посаду Засновник придумав минулого року, після того, як йому дуже сподобалася іронічна стаття Олежика про церемонію вручення нагород «Галицького лицаря». В обов’язки літописця входить не лише створення піар-текстів, а й відстежування публікацій в інших ЗМІ. Так от, цього року, за підрахунками Олежика, у газетах та журналах регіонального та загальноукраїнського спрямування про «Тигиринського витязя» було на три згадки більше, ніж про «Галицького лицаря». Якщо така пропорція зберігатиметься й надалі, а в тому, що так воно буде, ніхто не сумнівається, то через кілька років про «лицарів» ніхто вже й не згадуватиме.

Тигиринських витязів щороку обирається лише три, на відміну від значно більшої кількості галицьких лицарів. Це має показати, що в церемонії «якість превалює над кількістю», як висловився колись Соломон Айвазовські. Кожному з витязів дарується символічна тигрова мантія (дехто схильний дорікати за це організаторам відсутністю національної символіки, інші ж, навпаки, вбачають тут похвальний інтернаціоналізм, не обмежений регіональними забобонами) і печатка, на якій зазначено рік вручення нагороди та назву номінації — витязь-персона, витязь-митець, витязь-борець. Стати тигиринським витязем можна кілька разів і навіть кілька разів підряд, і багато достойних людей нашого міста вже мають цілу колекцію тигрових мантій та печаток, часто в різних номінаціях. Мій батько отримав нагороди у двох перших і двічі номінувався на третю. Кандидатури можуть висуватися всіма охочими, переможець повинен набрати найбільшу кількість голосів в інтернет — голосуванні. Єдиною вимогою до кандидатів є відсутність номінацій та нагород «Галицького лицаря», дві церемонії ніщо не повинно об’єднувати.

Все ніби то просто, але кожне вручення

Відгуки про книгу Амаркорд - Наталія Володимирівна Сняданко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: