Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Сучасна проза » Амаркорд - Наталія Володимирівна Сняданко

Амаркорд - Наталія Володимирівна Сняданко

Читаємо онлайн Амаркорд - Наталія Володимирівна Сняданко
у мене буває».

Журналісти з інших видань часто беруть у Сніжани коментарі з приводу резонансних кримінальних подій міста. Наприклад, справу двох трупів, знайдених на одному і тому ж смітнику після зникнення Арнольда Гомосапієнса, Сніжана прокоментувала наступним чином: «Це кримінальні розбірки. Я думаю, просто чергова чистка, війна авторитетів. Виглядає на те, що Либідь (для більшої переконливості Сніжана написала ім’я на картці паперу й намалювала від нього дві стрілочки) знову не поділив територію з Раком і Щукою (ці підписи з’явилися під кожною зі стрілочок). Якщо це справді так, то жертв буде більше. Либідь любить загадкові убивства і галас у пресі. Не здивуюся, якщо це його власні „шестьори“, які чимось завинили, або ними просто пожертвували задля красивих заголовків».

І Сніжана переможним розчерком авторучки закреслила всі три імені.

— А може, це київські авторитети? — запитав пан Фіалко.

— Звідки такі висновки? — не зрозуміла Сніжана.

— Ну, Либідь усе-таки, хоча й чоловічої статі… — пан Фіалко вочевидь почувався незручно зі своїми міфологічними алюзіями.

— Ви що, байки Глібова не читали? — Сніжана подивилася на пана Фіалка так, як дивилася моя шкільна вчителька російської літератури, коли ставила аналогічне питання трієчникові, що потрапив під гарячу руку. Питання це у випадку моєї вчительки було риторичним, адже вона добре знала, що байки він не читав, і вже не раз писала про це в його щоденнику, але в той момент їй потрібно було на комусь зігнати злість. Метою ж погляду Сніжани було підкреслити, як недооцінюють її кваліфікацію в цій газеті, де начальство не знає елементарних речей. Мені не раз доводилося чути від неї про це. Вона не розуміла, чому за довгі роки журналістської праці їй так і не вдалося піднятися службовою драбиною вище репортера. «У цій країні кожен сидить не на своєму місці», — часто повторює Сніжана.

Правила відсутності правил

Перелік прізвищ моїх співробітників викликає стан перманентної мрійливості. Так, ніби лежиш на затишній лісовій галявині, мружишся на сонце із напівзаплющеними очима та покусуєш стебло запашної конюшини. У траві дзижчать коники, але це зовсім не дошкуляє, а, навпаки, навіює ще глибшу дрімоту. Заплющування очей є умовою, якої варто дотримуватися, адже поважний вік і систематична неголеність наділених такими квітковими прізвищами моїх співробітників швидко зруйнує мрійливі асоціації, якщо перелік їхніх прізвищ уголос не зустріти відповідно до назви останнього фільму Стенлі Кубрика. Хоча значно більше підстав для квітникарських асоціацій мають самі власники цих поетичних прізвищ: головний редактор пан Незабудко, його заступник пан Фіалко, а також заступник їх обох — пан Маргаритко, Олежик Трав’янистий і нарешті пан Штуркало та Соломон Айвазовські — як два винятки, що їх наявність підтверджує правило. Так от, значно більше підстав почувати себе немов на лісовій галявині мають усі ці пани, які у щоденній шарпанині часто недооцінюють цю перевагу. Хоча був би на їхньому місці хтось інший, самі б йому заздрили. Причини цієї заздрості працюють у рекламному відділі, що складається з тендітних дівчаток, які ледь переступили межу повноліття. І дівчатка ці часто міняються, немовби бояться набриднути, хоча більш імовірно, що плинність їхніх кадрів пояснюється причинами значно поважнішими, на це вказує зокрема перманентне зменшення їхньої кількості, що рано чи пізно призведе до цілковитого зникнення, але це ще наразі тільки туманне майбутнє. Схожі оновлювально-скорочувальні процеси регулярно відбуваються і серед керівництва рекламного відділу, хоча тут фактор сексапільності відіграє, на жаль, далеко не таку важливу роль. Єдиною постійною ознакою цього відділу є характер прізвищ, — ніби живцем узятих із героїчного літопису козацького війська, що виглядає досить дивно у відношенні до зовнішності цих тендітних створінь. Вернидуб, Скрутигора, Спалибрід, Крешиіскра і навіть Налийпівлітру, цю останню батьки ще й ніжно назвали Квіткою. Ці дівчатка говорять по телефону, щебечучи, бігають групками по коридору, їдять морозиво та солодощі й неперевершено готують канапки для всіх редакційних пиятик і виступають ініціаторами більшості таких святкувань. Якби не вони, у редакції навряд чи відзначали б 8 Березня, День Конституції, День Незалежності, не кажучи вже про якісь там круглі цифри у газетних номерах.

Ця таємнича закономірність зберігається і в прізвищах усіх нових співробітників, які з’являються у КРІСі-2. У редакції, ряди якої поповнюють поважні як не віком, то інтелектом чоловіки-квіти, так і у відділі реклами, куди набирають тільки поважних прізвищами і юних та довгоногих ділових леді, вони ж «акулки бізнесу», як називає їх Олежик Трав’янистий.


Коли з рекламного відділу зникає одна або й більше акулок, на сторінках газети з’являється оголошення про «вакансії у відділі реклами. Вимоги — досвід роботи і вік до 30 років». На цей суперечливий заклик переважно відгукуються дівчатка у спідничках, дуже схожі на своїх попередниць. Їм призначають співбесіду, і вони стоять у газетних коридорах, чекаючи своєї черги і невимушено спілкуючись.

Хоча перше враження про власниць коротких спідничок, як, зрештою, і про власниць вузьких штанів, часто буває оманливим. Одного разу до мене у маршрутку підсіли дві саме такі власниці: одна — у міні, друга — у штанах. Дівчата відразу ж розпочали жваву конверсацію.

— Бляха, штани горблять — піздєц, — сказала дівчина у штанах.

— А ти куда, так при парадє? — поцікавилася та, що у спідничці.

— Та їду на стрєлку, бля, добазарились з мужиками. Хочеш, їдем з нами, купим бухла, і в ліс, на шашлики.

— А вечером? — запитала та, що у спідниці. Вона, мабуть, не дуже уявляла похід до лісу на таких високих шпильках, вузькій та екстремально короткій спідниці ніжно-рожевого кольору.

— На діскатєку, ясне дєло. Ти прікінь, мужичок такий красівий, в три рази лучше, ніж Вася з Бібрки.

— Такого не буває, — здивувалась дівчина у спідниці, нервово потираючи ногу об ногу.

— Я базарю, — присяглася та, що у штанях. — Прікінь, одівається тільки в матьорих бутіках, ключі від машини, дві квартіри. Квартіру снімає чисто для свого удовольствія. Живе з паханами, но як має філки, то знімає. Прікідуєш? Такий красівий, я про такого всєгда мєчтала, —

Відгуки про книгу Амаркорд - Наталія Володимирівна Сняданко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: