Дім, в якому… - Маріам Сергіївна Петросян
Табакі самовіддано завалюється на підлогу та по бруду повзе до Горбача, той підхоплює його на руки й підходить до столу з Шакалом, який повиснув йому на шиї та ніжно туркоче.
— Що тут у вас діється? — питає він.
— Обшук, — пояснює Сфінкс. — І дощ. А в тебе?
Горбач демонструє йому свіжо забинтовані пальці.
— Усе гаразд. Великий трішечки загноївся, але зовсім трішечки. Нічого серйозного, і дарма ти так рознервувався.
— Я. Рознервувався. Не. Дарма, — карбуючи кожне слово, проказує Сфінкс.
— Добре, не дарма, — Горбач зсаджує Табакі на стіл та присуває до себе тарілку. — Я ж усе зробив, як ти наказав, так що заспокойся, добре?
Куряка збирає Горбачеві рештки їжі з усіх тарілок. Лері мляво махає рукою: його запечатав лиховідвідний болт.
Скоро всім набридає сидіти перед спорожнілими тарілками. Щури розбрелися по кутках з плеєрами. Птахи, очистивши стіл від посуду, затіяли партію в покер. Табакі розстилає на підлозі білу ганчірку й оголошує, що готовий поворожити на бісері всім охочим. До нього шикується невелика черга.
Ральф відходить від дверей, пропускаючи двох Ящиків, кожен з яких тягне по заспаному Псові. До них підскакує Рудий, безуспішно намагаючись щось з’ясувати. Пси позіхають і розводять руками.
Сфінкс сидить, відкинувшись на спинку стільця, і розгойдує його.
Обшуки спалень проводилися й раніше. Ніколи не даючи бажаних результатів. Цього разу вихователі, напевно, знову шукають ножі. Або вкрадені з Могильної аптеки ліки. Але це не має значення. Нічого вони не знайдуть, окрім Соломона-втікача, якщо він і справді ховається в Домі та випадково трапиться їм на очі. Тому Сфінкс переживає тільки за Лері, який сидить у ступорі, Лері з болтом у роті. Вигляд у нього абсолютно ідіотський.
— У мене таке відчуття, — каже Табакі, трясучи стаканчиком з бісером, — що цього разу вони шукають не зовсім те, про що ми всі думаємо.
— Тобто? — питає Сфінкс.
Табакі багатозначно стискає губи:
— Краще цю тему не обговорювати. На мою думку, так буде правильніше.
Лері тихо стогне крізь болт.
— Чорт би тебе побрав, Лері! — не витримує Сфінкс. — Ти розповіси нам, у чому річ, чи так і сидітимеш із цією залізякою в зубах?
Лері хитає головою, дивлячись на Сфінкса з докором.
Знову з’являються Ящики. Цього разу вони приводять Лорда й Македонського. Рудий повторює свій забіг у надії отримати потрібну йому інформацію і знову, розчарований, відходить.
Македонський явно з душу. Лорд явно спав.
— То що ж мені тепер робити? — понуро питає Гібрид Табакі. Він сидить навпочіпки перед ворожильною ганчіркою й чекає, коли йому скажуть що-небудь зрозуміле, бо нічого зі сказаного Шакалом досі він не зрозумів.
— Краще не робити взагалі нічого, — радить Табакі. — З таким розкладом, як у тебе, старий, краще жити, затамувавши подих.
Почувши цей прогноз, троє з тих, що чекали своєї черги на ворожіння, поспішно відходять. Гібрид, чесно затамувавши подих, залишається сидіти перед орнаментом з бісерин, які зловісно поблискують.
Наступним до їдальні приводять Сліпого. Який, здається, одночасно і спав, і приймав душ.
— Лівіше і прямо, — підказує йому Сфінкс, коли він підходить до столу. — Що там коїться, Сліпий? Нас збираються випускати сьогодні?
Сліпий встановлює стілець під якимсь особливим кутом, котрий влаштовує його та навіть чимось йому подобається, сідає й каже, що вихователі, на жаль, не діляться з ним своїми планами.
— Я для них не авторитет.
— І повз тебе не проводили ніяких полонених? Кого-небудь, хто пахне Соломоном-утікачем?
Сліпий принюхується до спустошених тарілок і сумно хитає головою.
— Ти надто хорошої думки про мене, Сфінксе. Якщо думаєш, що я здатен відрізнити запах Соломона від будь-якого іншого Щуряки. Запитай краще Лорда.
Лорд, який демонстративно відгородився від світу книгою, не подібний на людину, готову ділитися з довколишніми якою-небудь інформацією. Раптово розбудженого Лорда взагалі не варто про щось питати. Особливо якщо його будили Ящики.
— А чому хтось повинен пахнути Соломоном? — запитує Табакі. — У чім річ, Сфінксе? Ти від нас щось приховуєш?
Сфінкс переказує повідомлення Стервожера. Табакі робиться загрозливо червоним. Лері мовчки здіймає руки до стелі. Сліпий тим часом винюхав приховану Горбачем для Нанетти їжу, відібрав у нього один пакетик з трьох та з задоволеною міною знищує його вміст.
— Так, — каже він невиразно. — Сол поселився в підвалі, а Рудий його там підгодовує. Не знав тільки, що він почав робити вилазки. Мабуть, осмілів.
Сфінкс здивований і втішений інформованістю Сліпого. Табакі приголомшений поведінкою Рудого.
— Чортів убивця! — обурюється він. — І Рудий його ще й годує! Усі остаточно позлітали з котушок! Після всього, що між ними було! Дивно, що Соломон його не дорізав. Хоча хто б його тоді годував? З іншого боку, залежно чим годувати. Якщо недоїдками, які оце зараз Сліпий жере, то можна й прирізати. Втрачати-бо однаково нічого!
Сліпий, відклавши спорожнілий пакетик, розстібає свій довгополий піджак, витягує з-за пазухи скуйовджену ворону та ставить її на стіл.
— Зовсім забув, що прихопив її, — говорить він. — Про всяк випадок. Ці Ящики не вселяють у мене довіру.
Горбач хапає свою улюбленку й огладжує їй пір’я.
— Ти здурів, Сліпий? Тримав птаху під одягом стільки часу! Вона на ногах не стоїть, бідачка!
— Вибач. Я ж кажу, зовсім про неї забув.
Зграя пригнічено розглядає свого ватажка, здатного забути про заховану на тілі ворону.
— Він не настільки безнадійний, як іноді здається, — втішає Сфінкс Табакі. — Він іще, повір мені, здатний на багато що.
— О, в цьому я не сумніваюся.
Сфінкс встає.
— Піду запитаю Рудого, чого він так нервує. Сподіваюсь, у нього в роті немає підкови, яка завадить йому говорити!
Сфінкс прямує до Рудого, який розташувався на підвіконні, проте не доходить, бо з-за столу шостої назустріч йому піднімається Чорний, чиє бажання поспілкуватися є таким очевидним, що всі Пси, які перебувають поблизу, ретируються, залишаючи їх наодинці. Наскільки це можливо в переповненому людьми приміщенні.
— Можна тебе на хвилинку, Сфінксе?
Сфінкс приречено чекає, поки Псячий ватажок, при всіх регаліях, аж до необов’язкового нашийника, наблизиться до нього.
— Хотів про дещо тебе повідомити...
Підборіддя Чорного видається вперед, безбарвні брови сходяться до перенісся.
— Я все-таки зробив це!
Фраза звучить так зловісно, що Сфінксові страшно уточнити, що саме. Бажання викрикнути: «Ну навіщо, навіщо ти це зробив, Чорний!» — настільки сильне, що він ледве стримується.
— Ти, можливо, почнеш сміятися...
— Ні, — відказує Сфінкс твердо. — Не почну. У цьому можеш бути впевнений.
Погляд Чорного скляніє.
— Я таки роздобув автобус. Маленький.
Сфінкс киває, каже «ага» і витирає плечем піт з лиця. Після чого питає:
— Навіщо? — тим-таки тужливим тоном, яким мало не задав це питання хвилину тому.
Чорний роззирається навсібіч і довірливо шепоче:
— Розумієш, їхню увагу треба було чимось відвернути. Трохи їх підбадьорити. Не міг я сидіти, склавши руки, й дивитися, як вони гинуть зі страху. А тут іще ці розмови про автобус. І я вирішив: роздобуду їм цей їхній автобус, ватажок я врешті-решт чи ні? Пам’ятаєш, я розказував тобі, що знаю, де його можна дістати? Але я не там узяв, а в іншому
