Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою

Щиголь - Донна Тартт

Читаємо онлайн Щиголь - Донна Тартт
Бобо був справедливим до мене. Більш ніж справедливим. Добрим. Я багато чого навчився від нього, бачив його в роботі. Тому я не проти носити цю зірку з поваги до нього. А ось це татуювання, — він закасав рукав до біцепса, показавши мені колючу троянду з написом кирилицею, — це для Каті, мого вічного кохання. Я кохав її більше, аніж будь-яку іншу жінку в своєму житті.

— Ти це кажеш про кожну.

— Так, але щодо Каті це правда. Я для неї босим по битому склу пройду! Пройду крізь пекло, крізь вогонь! З радістю віддам своє життя! Я ніколи не кохатиму жодну жінку на землі так, як кохав Катю, навіть приблизно. Вона була «тією самою». Я помер би й був би щасливий, якби прожив лише один день із нею. Але… — і він опустив рукав назад, — ніколи не можна наколювати чиєсь ім’я на своєму тілі, бо тоді втратиш цю людину. Я був надто молодий і не знав про це, коли робив татуювання.

ІХ

Я не нюхав кокаїну, відколи Керол Ломбард поїхала з міста, тож заснути було неможливо. О пів на сьому ранку Юрій катався навколо Нижнього Іст-Сайду з Попчиком на задньому сидінні в ролі пасажира («Повезу його до крамниці! Куплю йому яйце з беконом і сиру!»), а ми з Борисом, геть накачані, базікали в якомусь сирому цілодобовому барі на авеню С з обписаними графіті стінами й затягнутими мішковиною вікнами, щоб не пропускати сонячного світла («клуб „Алі-Баба“, три долари за порцію, щасливі години від 10:00 до 12:00»), намагаючись залити в себе стільки пива, щоб бодай трохи забутися.

— Ти знаєш, що я робив у коледжі? — розповідав я йому. — Я рік вивчав розмовну російську мову. Тільки для тебе. У мене це виходило досить паскудно. Я так ніколи й не навчився добре читати, щоб подужати «Євгенія Онєгіна» абощо — кажуть, його треба читати російською, він не сприймається в перекладі. Але я так багато думав про тебе! Я згадував усілякі дрібниці, які ти говорив, — чого тільки не згадувалося мені. Ой, послухай, у них же грає «Comfy in Nautica», ти чуєш? «Panda Bear»! Я цілком забув цей альбом. Коротше. Я писав курсову на тему «Ідіота» після закінчення свого курсу російської літератури — російської літератури в перекладі, — і весь час, поки я його читав, я думав про тебе, уявляв, як ти в моїй спальні куриш татові сигарети. Мені було набагато легше запам’ятовувати імена, якщо я уявляв, як ти їх вимовляєш… мені здавалося, що я прослухав твоїм голосом усю книжку. У Веґасі ти читав «Ідіота» мало не півроку, пам’ятаєш? Російською. Протягом тривалого часу ти більше нічого й не робив. Пам’ятаєш, як досить довго ти не міг спуститися вниз через Ксандру і я мусив приносити тобі поїсти, як якій-небудь Анні Франк? Хай там як, я прочитав «Ідіота» англійською, та хотів би я досягти такого рівня у вивченні російської мови, щоб прочитати його російською. Але так і не досяг.

— До сраки цю паскудну школу, — сказав Борис, якого моя розповідь анітрохи не вразила. — Якщо ти хочеш вивчити російську мову, їдьмо зі мною до Москви. За два місяці заговориш.

— То ти розповіси мені, чим займаєшся?

— Я вже тобі казав. То тим, то сим. Аби лиш якось прожити. — Він штовхнув мене ногою під столом і сказав: — А тобі ніби покращало, еге?

— Що?

У барі крім нас було лише двоє відвідувачів, вродливі, по-нелюдськи бліді чоловік і жінка, обоє з коротким темним волоссям, дивились одне одному у вічі, й чоловік тримав руку жінки через стіл і покусував внутрішню частину її зап’ястка. «Піппа», — з болем у серці подумав я. У Лондоні вже був обідній час. Що вона робить?

— Коли я натрапив на тебе, ти мав такий вигляд, ніби вийшов, щоб утопитись.

— Пробач, день був для мене тяжким.

— А вдома в тебе непогано, — сказав Борис. З того місця, де він сидів, чоловіка й жінку не було видно. — То ви, хлопці, партнери?

— Ні! Не в тому розумінні.

— Я цього й не сказав! — заперечив Борис, подивившись на мене критичним поглядом. — Господи, не будь таким вразливим, Поттере. Та й та жіночка — вона ж йому дружина?

— Так, — сказав я не зовсім упевненим голосом, відхиляючись назад на стільці. — Начебто дружина. — Стосунки між Гобі та місіс Дефріз досі були для мене глибокою таємницею, як і її шлюб із містером Дефрізом, який досі існував. — Я довго вважав її вдовою, але виявилося, що це не так. Вона, — я нахилився вперед, потер носа, — розумієш, вона живе у передмісті, а він у центрі, але вони весь час разом… Вона має будинок у Коннектикуті, іноді вони їдуть туди разом на вікенд. Вона одружена — але я ніколи не бачив її чоловіка. Одне слово, я так і не знаю, що й до чого. Сказати тобі правду, я думаю, що вони просто добрі друзі. Пробач мені за моє базікання. Я так і не знаю, навіщо все це тобі розповідаю.

— І він навчив тебе твого ремесла! Здається, хороший мужик. Справжній джентльмен.

— Га?

— Твій бос.

— Та він мені не бос! Я його партнер у бізнесі. — Наркотичний дурман помалу вивітрювався. Кров засвистіла мені у вухах на високій ноті, наче там заспівали цвіркуни. — Правду кажучи, вся торгівля нашим антикваріатом лежить на мені.

— Пробач! — сказав Борис, піднявши обидві руки. — Не заводься, не треба. Але я не жартував, коли запропонував тобі працювати на мене.

— І що я маю відповісти тобі на це?

— Розумієш, я хочу тобі віддячити. Поділитися з тобою всім тим добрим, що сталося зі мною. Тому що, — сказав він, урвавши мене величним жестом, — я завдячую тобі всім, чого досяг. Усе добре, що сталося в моєму житті, Поттере, сталося завдяки тобі.

— Що ти маєш на увазі? Що я прилучив тебе до торгівлі наркотиками? Дякую, — сказав я, запаливши одну з його сигарет і штовхнувши пачку через стіл до нього. — Це приємно знати, я тепер справді можу пишатися собою.

— До торгівлі наркотиками? Хто говорить про торгівлю наркотиками? Я хочу загладити свою провину перед тобою. Я обіцяю тобі велике життя. Нам буде дуже весело вдвох, ти мені повір!

— Ти ескорт-сервісом займаєшся чи що?

— Послухай-но. Хочеш, я тобі щось скажу?

— Кажи.

— Повір, я справді каюся за те, як із тобою повівся.

— Забудь. Мені байдуже.

— Завдяки тобі я так нажився, чому б і тобі не здобути з цього користі?

Відгуки про книгу Щиголь - Донна Тартт (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: