Шибайголови - Олександра Малінкова

Вероніка.

Сьогодні день Народження Женьки. Так, ми ще й досі дружимо. Більше того, навіть навчаємося в одному університеті і вже два роки в одній групі на Природничому факультеті. 

Мій хлопець припаркував автівку біля бази відпочинку на березі річки. 

- А сьогодні тут аншлаг! - Нарікнув Микита.

- Якось байдуже! - Знизала плечима, та самотужки відчинила дверцята його автівки. 

Вийшла і озирнулася на всі боки. Чомусь таке відчуття, що хтось не зводить з тебе очей. Чи то вже уява так розігралася? 

Скривилася, бо помітила автівку Емми. 

А вона що тут забула? Це ж наче закрита вечірка. Принаймні Женька так обіцяла. 

- Ходімо, нам сюди! - Микита підхопив мене за лікоть і потягнув у бік входу. 

А я ще раз поглядом ковзнула по ряду автівок, бо дивне відчуття ще й досі не зникло.

Щойно ми увійшли, як до мене підскочила збуджена Женька й повисла на шиї.

- Нарешті ти приїхала! - Вигукнула вона.

Простягнула їй подарунок, який поклала у красивий пакет на рожевих стрічках. Набір класних  косметичок, які вмістять всі жіночі дрібнички. Так хочеться, щоб їй сподобалося!

- Уявляєш! Емма тут! - Женька потягнула мене в бік приміщення де знаходився ресепшен.

- Що вона тут забула? Ти що її запросила? - Все ще не могла зрозуміти, якими хитрощами сестра Інки примудрилася потрапити на закриту вечірку. 

- Звичайно ні! За кого ти мене маєш! 

- Тоді як?

- Бо в неї тут своя вечірка! - Женька зобразила скорботне обличчя. - Тобто ця відьма коли зрозуміла, що не має жодного шансу потрапити на мою, не вигадала нічого ліпшого, як запросити усіх на свою! 

- Женько! розслабся! - Спробувала заспокоїти подругу я. - Сьогодні твоє свято, не псуй його. 

- Не можу! - Схлипнула вона. - Її вечірка краще, купа народу, кульки, шампанське…

- А наша буде веселіше і в щирому колі! Навіщо тобі ті кого ти навіть не знаєш?

- Думаєш? 

- Звичайно. - Обійняла подружку.

- Дівчата, ви так і збираєтеся тупцювати на порозі? - Поцікавився Микита. - Я вже втомився чекати вас тут та ще й тримати в руках важкі пакети. Невже пообійматися в іншому місці не можна буде?

- Пф! - Видихнула я й поглянула на свого хлопця.

Боже правий, що я роблю поряд з ним, ми ж такі різні? 

Микита почав дмухати на свій світлий чубчик, бо частина волосся впала на його чоло, яке спітніло. Зелені очі роздратовано блищали, а губи стиснуті.

- Ходімо, Женю, доки він не закатав мені істерику. - Прошепотіла на вушко подружці.

Нарешті ми вибралися на подвір’я. Хоч лише початок травня, але день видався досить спекотним.Скинула свій теплий сірий світшот з написом на грудях. 

- Я перевдягатися! Ти зі мною? - Запитала у Женьки.

- Так! Почекай хвильку! - Прокричала вона, бо якраз приймала чергове привітання від знайомих.

І ось ми з нею удвох йдемо до кабінки для перевдягання. 

Посмикала. Закрито.

- Напевно хтось вже перевдягається! - Припустила подружка.

- Теж так подумала. - Погодилася я. 

- Вже вільно! - Промовила дівчина, яка випорхнула з кабінки.

Я ж її знаю? Чи ні!? 

Та все ж таки бачила! 

Але нарешті пригадала, і наче током тріснуло.

Це ж Мія! Та сама Мія! Дівчина Славки. І випускний вечір…

- Ніко! З тобою все гаразд? Ти якось зблідла! - Торохкотить поряд Женя.

- Нормально! - На автоматі відповіла й набрала в легені повітря.

Скільки це я її не бачила? Та з випускного вечора напевно! Як доречі й самого Славку.

От тільки чи забула? 

Напевно що так!

Чи все ж таки ні!?

Скроні почав стискати біль. Полізла до своєї сумочки й дістала пігулку знеболюючого, доки Женька перевдягається.

- Це ти запросила Мію на свою вечірку? - Запитала у неї.

- Ні!  Я навіть не дуже знаю про кого ти. Це Емма напевно, вона згрібала всіх охочих, навіть тих кого ледь знає!

- Ясно! 

Врешті решт, ну що тут такого? 

“Забула. Заспокоїлася. Вже переболіло. Не самотня начебто! То що такого сталося?”, - спробувала себе заспокоїти, та виходило так собі.

Чомусь стара образа знову й знову кружляла по колу в моїй голові, сплітаючись з мігренню та оголеними нервами.

Все ж таки надягнула свій чорний купальник й ми удвох пішли у напрямку столиків з “нашої вечірки”, зіткнувшись по дорозі з Еммою. Обмінялися холодними поглядами і розійшлися, немов у морі ті кораблі.

- Фоточку для історії! - Вигукнув Микита й обійняв мене ззаду, навіть не поцікавившись чи хочу я цього чи ні.

Може то я за останні роки стала такою нудною наче стара бабця? Розучилася просто радіти життю, колу друзів, домашнім святам. 

Ще й за сестрою безмежно сумую. Та начебто з нею все добре. І це хоч трішки втішає.