Ukrainian dream «Последний заговор» - Василь Зима

Я був свідком однієї повчальної історії: великий у міському масштабі чиновник розпікав на колегії, привселюдно, свого заступника — говорив грізно, стукав кулаком, а врешті позбавив його премії на рік уперед і цим обмежився. Люди схвально загули і вдоволено плямкнули. Люди навіть не розуміють, що тієї премії заступникові вистачило б на одну вечерю в ресторані, не більше, і що в його кишеню щодня лягають суми, більші за ту премію в десятки разів. Але на публіку великий міський очільник зіграв — народ заспокоївся. Не розуміємо ми, що влада наша — це не особистості, це багатоголова горгона, і скільки ти голів їй не рубай, виростатимуть інші, бо справа вся не в головах, а в тулубі, який настільки сильно захищений, що пробити його грубу шкіру й дістатися до серця практично неможливо. Влада розумніша за народ, вона хитріша, жорстокіша та багатша, тому вона перемагає. На неї працюють найкращі уми та таланти, цим народом народжені, а тих, які не працюють, влада знищує. Щоправда, після смерті їм зводять пам'ятники, на їхню честь називають вулиці, парки чи сквери, а часом навіть невеличкі населені пункти. Влада наша — це певна закрита система, потрапивши до якої, вийти назад уже неможливо. Влада — це один організм, усі ланки якого пов'язані між собою нерозривними зв'язками, і розірвати їх украй важко, бо владоможці знають: упаде один — упадемо всі, тому, коли ти воюєш з одним чиновником, ти воюєш з усіма водночас, і тому така страшна й безглузда ця війна.

Розділ 12 (Chapter 12)

— Насправді, ви людям не потрібні, як, скажімо, ну що б таке сказати, щоби ви мене зрозуміли? — він обвів поглядом присутніх і, глибоко вдихнувши, продовжив: — Як, скажімо, особистості. Розумієте? Ви — тільки засіб, це в більшості випадків, ви — засіб для вирішення чужих проблем. Ви ніколи не замислювалися, чому ті чи ті люди знаходять вас саме тоді, коли знаходять? Не думали. — Присутні мляво захитали головами: вони не замислювалися. — Так я вам скажу: бо саме тоді, коли вони вам нібито випадково зустрічалися, саме ви могли їм допомогти вирішити ту чи ту проблему. А коли проблему таки було вирішено, вони просто вас залишали. Правда? — Кілька людей зробили серйозний вираз обличчя й заплющили очі, їм було цікаво.

— А якщо вони нас і після цього не залишали? — дівчина з другого ряду підняла руку вгору, і він побачив, що в неї не вибрито під пахвою.

— Ну, якщо таке і траплялося, то тільки тому, що з вас можна було мати бодай якийсь зиск. Кому із вас дівчата призначали зустріч на сьому за двадцять хвилин до сьомої, коли ще зранку на вашу пропозицію зустрітися відреагували негативно й пояснили свою відмову банальним ГРЗ чи болями в шлунку?

— Мені призначали, — кумедний здоровань, який сидів, упершись головою в стіну, нервово прикусив нижню губу.

— І ви не дасте мені збрехати, що практично завжди після слів привітання й поцілунку в щічку вони одразу казали про те, що їм потрібен блиск для губ, чи трусики, чи новенька помада, чи парфуми, чи косметика. Ви купували те, що вони просили, і після цього їхній настрій одразу погіршувався, і вони знаходили десятки причин, щоб піти додому чи до подруги, або ж просто казали: «па-па» й сідали в таксі, узявши перед цим у вас двадцять гривень, і, невинно усміхнувшись, шепотіли: «Котику, ніжки болять».

— От ви говорите про дівчат. А про хлопців? Хіба вони не скоти й не чинять так само? — дівчина з яскраво фарбованим волоссям нахилилася вперед, її груди лягли на парту, і губи стали раптом надто червоними.

— Ми не даємо характеристику поведінці статей зараз, — він захвилювався й поглянув на хлопців, ті мовчали, вони ніяк не відреагували на слова фарбованої. — Проблема не в тому, хлопець чи дівчина, наша, точніше, ваша проблема зараз в іншому — вас використовують, і ви від того страждаєте. А хто: мама, подруга, сусід, начальник, водій таксі — не так важливо. Ви маєте навчитися боротися з цією проблемою та виходити з психологічної кризи.

— У меня вообще было такое чувство, когда она это сделала, что я — презерватив, в который слили и выбросили на хрен с балкона.

— А ты что, бросаешь презервативы с балкона? — хлопець із татуюванням на шиї розсміявся.

— Нет, — повернувся до нього. — Я его в мусор брошу, чтобы нашла ее подруга или мама, которая однажды уже увидела противозачаточные таблетки и чуть с ума не сошла.

— Да нет, я не говорю, что в мусор, — в туалет.

— Ха, — закинув ногу на ногу, — он же будет плавать между ее прокладками и салфетками, как подводная лодка среди льдов.

— А знаєш, яке то відчуття, коли презерватив одягли тобі на голову й затисли на шиї, при тому зв'язавши руки за спиною, і ти отак повільно помираєш, а все, що навколо тебе, — увесь світ навколо тебе — то тільки презерватив, який не дає тобі дихати й затуляє від тебе світ.

— У вас таке дивне сприйняття світу. Що з вами сталося і чому ви саме так сприймаєте цей світ — як презерватив? — психотерапевт підійшов до невисокої дівчини з рудуватим волоссям і східною зовнішністю, вона сиділа біля виходу і вдавала із себе таку собі пофігістку, якій у цьому житті потрібен хіба що вібратор.

— Що зі мною сталося? — вона підвела очі й поглянула йому в самі зіниці. — Ти хочеш це почути чи ти хочеш це пережити? — її голос раптом затремтів, і він важко ковтнув, йому вперше так захотілося жінку.

— Пережити, — він вимовив це мимоволі, він не думав казати так.

— У-у, — присутні загукали і дехто навіть засміявся, — ану покажи ему это, он хочет, покажи ему, что мы переживаєм, когда нас опускают, когда над нами издеваются телки и мужики, когда нас мучит шеф, уборщица не здоровается с нами, а водитель маршрутки не хочет брать гривню по копейке и нам приходится идти пешком, пусть он переживет это. Пусть и ему будет так плохо. Он не знает, что это, когда ты заходишь в магазин и не можешь купить понравившуюся тебе вещь, потому что у тебя нет денег: ты потратил их на кокаин, и тебе уже, по большому счету, все равно, во что одеться и где лечь спать. Пусть он почувствует то, что чувствуешь ты, когда подруга отказывается выходить за тебя замуж, потому что у тебя нет квартиры, и нету денег ее купить, и