Енн із Шелестких Тополь - Люсі Мод Монтгомері

9

Одного лютневого вечора, коли за вікнами стугоніла хурделиця, а розжарена крихітна грубка вуркотіла, мов сита чорна кицька, Трікс Тейлор, затишно скрутившись клубочком у кріслі в башті Шелестких Тополь, виливала Енн свою журбу. Віднедавна чи не всі саммерсайдські дівчата почали питати в Енн поради щодо своїх любовних справ. Було відомо, що вона заручена, тож ніхто не вбачав у ній імовірної суперниці, та ще вчувалася в ній аура людини, якій сміливо можна звірити найпотаємніше.

Трікс прийшла, щоб запросити Енн на завтрашню вечерю. Вона була веселою пухкенькою дівчиною зі сміхотливими карими очима й рожевими щічками, і зовсім не нагадувала ту, котрій життя у двадцять років здається нестерпно важким. Проте з’ясувалося, що й вона мала свої негаразди.

— Завтра в нас вечерятиме доктор Леннокс Картер. Ось чому ти особливо нам потрібна. Він страшенно розумний і нещодавно очолив кафедру сучасних мов у Редмонд і, тож ми хочемо, щоб хтось тямущий міг із ним поговорити. А щодо розуму, Енн, ти знаєш, ні я, ні Прінгл не маємо чим похвалитися. А Есмі… бач, — Есмі чудова дівчина й дуже кмітлива, але така боязка, що навіть розум їй не допоможе, коли поряд буде доктор Картер. Вона до смерті закохана в нього. Жалюгідно. Я сама дуже кохаю свого Джонні, але нізащо в житті не буду так перед ним умлівати.

— Есмі й доктор Картер заручені?

— Ще ні, — значущо відказала Трікс. — Але — ох, Енн, вона так сподівається, що цього разу він нарешті їй освідчиться. Хіба приїздив би він сюди, на острів, посеред семестру в гості до кузини, якби не мав такого наміру? Я теж надіюся, що так і буде, бо інакше Есмі від розпачу просто помре. Та між нами кажучи, я геть не в захваті від того, щоб мати його своїм зятем. Есмі сама каже, що він страшенно вибагливий, і аж нетямиться від жаху, що ми йому не сподобаємося. А коли так, вона боїться, що він не захоче просити її руки. Ти не уявляєш, як вона прагне, щоб завтрашня вечеря минула гладенько. Не знаю, чого б їй минати по-іншому. Наша мама так смачно куховарить… а ще в нас дуже вправна покоївка, і Прінглові я віддала половину своїх кишенькових грошей, щоб тільки він був чемний за столом. Він сам теж не любить доктора Картера — каже, що той надто вже пихатий, — але обожнює Есмі. Аби лиш тато не сердився.

— У вас є якісь причини вважати, що він може розсердитися? — запитала Енн. Усі в Саммерсайді знали, що в Сайруса Тейлора трапляються напади гніву.

— Хтозна, коли він спалахне, — тужливо проказала Трікс. — Нині він страшенно лютував, бо не міг знайти свою нову фланелеву сорочку. Есмі поклала її не в ту шухляду. Можливо, у нього це вщухне до завтра, а можливо, і ні. Якщо ні — він зганьбить нас усіх, а доктор Картер не захоче родичатися з такою сім’єю як наша. Принаймні так каже Есмі і боюся, що вона права. Знаєш, Енн, я думаю, Леннокс Картер дуже кохає Есмі й уважає, що вона буде йому гідною жінкою. Та він розважливий і не хоче жертвувати своїм прекрасним «я». Я сама чула, як він казав своїй кузині, що обачність не може бути надмірна, коли йдеться про сім’ю, із якої чоловік бере собі дружину. А зараз він у такому стані, коли його щось легко здатне підштовхнути до одного із двох рішень. А татів кепський настрій тут — це не абищо.

— Пан Тейлор не любить доктора Картера?

— Любить і впевнений, що для Есмі то буде чудова партія. Проте коли тато розсердиться, його ніщо не переконає. Типовий Прінгл. Наша бабуся Тейлор, його мати, була із Прінглів. Ти не уявляєш, що довелося знести нашій сім’ї. Він ніколи не лютує… ну, як дядько Джордж. У дядька Джорджа ніхто й не зважає, коли він упадає в шал. Він тоді кричить і вибухає — аж за три квартали чутно — а потім стає сумирний, мов ягнятко, і всім купує нові сукні на знак примирення. Але тато просто дметься, сердито на всіх поглядає, і за столом нікому й слова не каже. Есмі переконана, що навіть це краще, ніж те, як кузен Річард Тейлор за столом усім пускає ядучі шпильки й ображає свою дружину, та я думаю, немає у світі нічого гіршого за цю татову мовчанку. Ми сидимо такі нажахані, що й рота розтулити боїмося. Та й це не було б так погано, якби відбувалося тільки в колі родини. Але так стається й тоді, коли в нас гості. Ми з Есмі вже втомилися всім пояснювати ці образливі татові мовчанки. Вона просто вмирає від страху, що тато не забуде до завтра про цю сорочку. Що тоді подумає Леннокс? А ще вона просить, щоб ти наділа блакитну сукню. Вона сама буде в блакитнім, бо Ленноксу подобається цей колір. Але тато його терпіти не може, тож, якщо ти будеш у блакитнім, він, можливо, і на неї зглянеться.

— А чи не краще їй буде вдягти іншу сукню?

— Їй зовсім нема чого вдягти до вечора з гостями, окрім хіба того зеленого поплінового плаття, що тато подарував їй на Різдво. Саме по собі воно чудове — тато любить, коли ми гарно вбрані. Але іншого такого страхіття, як Есмі в зеленому, і уявити годі. Прінгл каже, що в тому платті вона здається хворою на сухоти в останній стадії. А кузина Леннокса Картера сказала Есмі, що він ніколи не одружиться із хворобливою жінкою. Я страшенно рада, що мій Джонні не такий «вибагливий».

— Ти вже розповіла батькові про свої заручини із Джонні? — запитала Енн, котрій були відомі всі деталі сердечної історії Трікс.

— Ще ні, — простогнала бідолашна дівчина. — Ніяк не можу зважитися. Ох, Енн, він влаштує такий скандал. Тато завжди нападається на Джонні лиш тому, що той бідний. Тато забуває, що сам був іще бідніший за Джонні, коли щойно починав торгувати залізним крамом. Хоча сказати доведеться, звісно. Та спершу я зачекаю, доки в Есмі усе владнається. Я знаю, що коли скажу, тато кілька тижнів ні з ким із нас не розмовлятиме, а мама буде так непокоїтися — для неї ці татові напади гніву просто нестерпні. Ми всі страшенно боїмося мати справу з татом. Хоча мама й Есмі завжди такі боязкі, але ми