Іван Богун. У 2 тт. Том 2 - Юрій Володимирович Сорока

– Шампанського, – завбачливо підказав Ян Казимир з легкою посмішкою.

– Так, ваша величність, шампанського вина.

– Нічого, панове козаки. Ви спробуйте, а потім скажете. Справжня якість не потребує обізнаності, вона відчувається серцем!

Тетеря, а за ним Ханенко і решта полковників, наслідуючи короля, підняли стрункі тонконогі келихи.

– За що ж ми вип'ємо, шановні лицарі? – звів брови Ян Казимир.

– За здоров'я пана круля! – гаркнув Тетеря. – За мудрого й доброго правителя Речі Посполитої!

– За славу польської корони! – спокійно додав Ханенко.

– Дякую вам, друзі мої, – Ян Казимир ледь пригубив свого келиха й запитливо поглянув на старшин, – ну як вам цей чудовий брют?

Тетеря, не знайшовши в «чудовому напої» ніякої відмінності від яблучного квасу, все ж таки поспішив закотити очі від задоволення.

– Нектар, ваша величність! Справжній напій богів.

Ханенко перевів погляд на Гоголя і лише знизав плечима.

– Що ж, – поспішив король перевести розмову на більш прозаїчну тему, – маю надію, пан гетьман у загальних рисах обмалює мені ситуацію, яка склалася в Україні напередодні задуманої нами кампанії на Лівобережжі.

Тетеря відставив келих.

– Так, ваша величність. Власне, для того я й прохав вельможного пана прийняти мене. Ми, вірні слуги вашої королівської милості, робимо все залежне від нас для підтримання домовленостей між моїми попередниками та вашою милістю. А оскільки домовленості ті складені, щоб бути міцними і непорушними навіки, дбаємо, скільки сил наших стає, про виконання їх до найдрібніших деталей.

Тож коли я отримав від вашої королівської милості наказ збирати військо й готувати його до великого походу на захоплене Москвою та недоумком Брюховецьким Лівобережжя, ми намагалися зробити все залежне від нас, щоб пан круль був задоволений нашою працею. Тож нині нам є чим похвастати. Двадцять тисяч козацького війська готові стати під знамена вашої величності. Мною зібрано кращих полководців, удосталь гармат та припасу, десятки млинів від Костянтинова до Черкас мелять порох, вози з продовольством удень і вночі йдуть до Чигирина. Полки будь-якої години готові виступити у вказане вашою величністю місце для збору. Вам варто лише наказати, мій ясний пане, – закінчив Тетеря, схиливши на знак покори голову.

– Радий чути вас, пане Павло, – Ян Казимир був явно задоволений мовою Тетері. Він, плануючи новий похід, що мав за ціль об'єднати під владою польської корони розірвану кілька років тому між двома гетьманами Україну, безумовно, розраховував на лояльність пропольскої старшини Правобережжя і в їх числі й новообраного гетьмана, і не помилився. Усе ж особистий приїзд Тетері і його запевнення в повномірній підтримці під час кампанії потішили самолюбство короля. Польща, котра хоч і встигла дещо оправитись після страшних потрясінь кінця п'ятдесятих років, не могла нехтувати кількома десятками тисяч відмінної піхоти (до того ж неймовірно дешевої), якою були козаки. На радощах Ян Казимир плеснув у долоні.

– Ще шампанського моїм друзям! – з пафосом продекламував він, звертаючись до загону лакеїв, які вишколенно застигли на деякій відстані за спинами тих, хто сидів за столом. Пінисте вино заграло в келихах, а Ян Казимир уже підхопив свій бокал.

– Я хочу підняти цей келих, панове, – сказав він, ретельно вивчаючи обличчя старшин, – за подальше взаєморозуміння між нами. Протягом багатьох років ми всі могли пересвідчитись, що ворожнеча між Польщею й Україною не несе нічого доброго як першій, так і другій. А добрий мир навпаки може сприяти звеличенню наших держав, про що яскравим свідоцтвом є складений у Гадячі трактат. Він показує, що у складі Речі Посполитої українці можуть почувати себе, як рівний з рівними, з поляками і литовцями. Маю надію, положення Гадяцького трактату ми зможемо втілити в життя вже після того, як виженемо московських воєвод та їхніх посіпак з Лівобережжя. Москва не повинна володіти одвічними землями Речі Посполитої. Ще живі люди, котрі пам'ятають, як царський трон у Московщині посів мій покійний брат, тож я мушу бути гідним його пам'яті. Як пан гетьман дивиться на те, щоб нашим військам спільно дійти до Глухова і Новгород-Сіверська, після чого, об'єднавшись з військом князівства Литовського, вирушити на Москву?

Отже, Москва. Відкинувши ліцемірні запевнення у тому, що похід на Лівобережжя має єдиною своєю метою об'єднання українських земель, король прямо поставив питання: чи погоджується козацький гетьман брати участь у такому амбітному підприємстві, як війна з Московщиною на її території? Тетеря добре розумів, що така війна несла велетенську загрозу як йому особисто, так і Україні взагалі. Московщина вже не та, якою була в часи Смути, хоча ще тоді Володислав і разом з ним Сагайдачний розбивали лоба об феноменальну здібність московитів воювати, не рахуючись ні з якими жертвами і отримувати перемогу, не зважаючи на кількість втрачених вояків. Москва подібно до Риму епохи війни з Ганнібалом, виставляла на заміну знищених тисяч ратників нові й нові полки і рано чи пізно домагалася свого. Але знав гетьман Тетеря й інше: його, на відміну від обраного чорною радою на Лівобережжі Брюховецького, висунула на гетьманство Варшава. І звідтіля йому вже неодноразово натякали на можливість повернення з полону Виговського, у разі якщо він, Павло Тетеря, не задовольнить покладених на нього надій. Ще до прибуття у Краків у гетьмана не йшло з голови озвучене щойно Яном Казимиром питання, тож він, обдумавши його вже багато разів, мовив, не зморгнувши оком:

– Ваша величність може розраховувати на нас у будь-яких своїх починаннях.

«А він і насправді далеко не такий неотесаний, яким здався мені одразу», – майнуло в голові Яна Казимира, а вголос він мовив наступне:

– Легко порозумітися з мудрою людиною.

І втретє пінисте шампанське вино полилося до келихів, після чого Тетеря нарешті наважився заговорити про найважливіше щодо свого приїзду у Краків:

– Ваша величність, ви могли би зробити мені одну послугу?

– Послугу?

– Так.

– І у чому ж вона складається, ця, прошу, послуга?

Тетеря зітхнув і наостанок ще раз оглянув присутніх з ним полковників. Ті сиділи поряд, суворі й зосереджені. Перед такими не варто критися, вони бачать наскрізь.

– Всемилостивий пан круль має знати, що в нашому війську дещо інші порядки, аніж у війську коронному. Козацька чернь у нас є значною силою, у чому вже впевнились на Лівобережжі, коли саме рада черні призначила гетьманом Брюховецького.

– Так, я чув про ті події, – погодився король.

– Я в жодному разі не покривив душею, доповідаючи вам про приготування до походу в моїх полках. Але є ще одна обставина.

– У чому ж вона полягає?

Тетеря ще раз зітхнув.

– Я ніяким чином не тішу себе тим, що серед козацької черні мій авторитет є