Нові коментарі
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою - Народні
Українські Книги Онлайн » Сучасна проза » Мир хатам, війна палацам - Юрій Корнійович Смолич

Мир хатам, війна палацам - Юрій Корнійович Смолич

Читаємо онлайн Мир хатам, війна палацам - Юрій Корнійович Смолич
і репетує: каші хочу! А поруч, через тин, на обійсті Петлюри Ілька: двадцять овець — у кошарі, кабани — у сажі, десять хвостів — у корівнику, восьмеро коней — у стайні… Мати тицяє Сьомці до рота скибку крихкого, черствого житняка, а за тином його перевесникам — від Петлюри Ілька — дістаються пироги з маком і пампушки з медом…

Бути таким, як Петлюра Ілько — з свинями, коровами й конями, з пирогами та пампушками, — було Симоновою мрією змалку.

Хіба ж не Петлюру Ілька мав на увазі Тютюнник, коли говорив щойно про сіль землі? І хіба не з такого обійстя і має початись імперія?

Чому ж на чолі боротьби не стати саме йому, кобищанському безштанькові Симону Петлюрі?

І раптом Петлюрі зробилося страшно.

Хто це сидів перед ним? Хто прийшов з пропозицією дати йому, Петлюрі, силу? Чому, власне, цей приходько до нього прийшов? Чи не заміряється цей Звенигородський стратег… претендувати на владу? Чи не готується сам стати на чолі відроджуваної державності, тільки Петлюра допоможе йому здійснити його, гм… геніальну ідею?

Потерпаючи від жаху, Петлюра дивився на Тютюнника. Сумніву не було: перед ним сидів страшний суперник, і сила його була страшна. Бо коли Петлюра відмовиться і не допоможе йому організувати цю силу, то сила ця однаково створиться сама — і змете Петлюру з свого шляху, як здула шура–бура комарика з дуба…

Ні, силу цю не можна пустити мимо рук. її треба прибрати до рук, а для суперників — шлях один: історії він відомий…

— Гаразд, — мовив нарешті Петлюра, і голос його був хрипкий від стримуваного хвилювання, — гаразд, пане Тютюннику! Я доповім сьогодні ж Малій раді ваш проект. У мене немає жодного сумніву, що завтра ми з вами почнемо організацію вільного козацтва на всіх теренах України.

Тютюнник зразу звівся — так само рвучко, як він робив усе. Він коротко хитнув головою і хотів щось сказати.

Але не встиг. Двері розчинились, і на порозі з'явилась панна Галечко.

— Перепрошую пана генерального секретаря!

— Що там ще таке? — розгнівався Петлюра: він вершив державні справи тільки перший день, та вже навчився дратуватись, коли йому перебаранчали підлеглі.

— Визволені з криміналу бешкетники ся забарикадували за мурами в'язничного подвір'я і чинять збройний опір комендантським патрулям. Але анархіста — організатора погромлення криміналу полонив наш сотник барон Нольденко. Анархічний лідер повідомив, що мусить невідкладно зробити панові генеральному секретареві вельми важливу заяву державної ваги…

— Державну заяву? — очманіло подивився Петлюра. — Яку заяву?

— Не відаю, пане генеральний секретарю. Але сотник Нольденко приставив полоненого сюди і чекає у приймальні.

Петлюра хотів вже гукнути — женіть його під три чорти, та раптом почув сталевий голос Тютюнника позаду:

— Пане Симоне, — сказав Тютюнник, — нагнати під три чорти можна й пізніше. А заяву цікаво послухати. Коли я перешкоджаю, то можу тимчасом вийти…

— Ат! — Петлюра махнув рукою. — Що ви, пане Юрку! Ведіть анархіста сюди, панно хорунжий!

Тютюнник скромно відійшов до вікна.



4

Галечко відступилася набік, боязко озираючись, і на порозі з'явився здоровенний ґевал у вишиваній сорочці, киреї наопаш та чорному сомбреро, насунутому на брови. Позаду виступав барон Нольде, бавлячись браунінгом. Пропустивши всіх у кабінет, панна Галечко поквапилась зникнути і причинити двері.

Петлюра дивився мовчки і мовчазно полотнів.

Цю людину він бачив не вперше. Правда, дуже короткою була та, перша, зустріч, одначе — з тих, що запам'ятовуються на все життя. Петлюрі навіть здалося, що в нього почала боліти потилиця. Бо саме з потилиці і починалися спогади про ту першу зустріч… на Борщагівській перед будиночком номер одинадцять. Це був Наркис…

Наркис теж впізнав. І теж був вкрай ошелешений. Ніяк не подумав би він тоді, що накладає в потилицю — щоб не ходив на чужу вулицю — самому майбутньому генеральному секретареві військових справ Генерального секретаріату при Центральній Раді.

Хвилину генеральний секретар і анархіст стояли один проти одного. Кожний добирав способу, як найкраще вдати, що він — це не він, що колишнього ексцесу взагалі не було ніколи.

Але перше слово мало бути таки за Петлюрою, і він примусив себе вимовити:

— Т–так… Отже, ви погромили тюрму, випустили кримінальних в'язнів і маєте зробити мені якусь важливу заяву? Чому ви погромили тюрму?

Наркис тим часом трохи оговтався: на віку йому траплялося й не таке.

— Мать–анархія, — зарокотів він своїм басом–профундо, — не терпить жодного насильства! Нищити тюрми — обов'язок анархіста!

— А яку заяву ви хотіли зробити мені?

Наркис мовчав. Чи ж варто тепер робити заяву, коли виявилося, що той, кому він мав зробити заяву, дістав від нього потилишника три місяці тому? Адже цією заявою він розраховував на прихильність генерального секретаря, — чи ж сподіватися тепер на симпатію пана Петлюри?

— Ну? — підігнав Петлюра, і в голосі його забриніла владна нетерпеливість. Такий тон тепер він міг дозволити собі: барон Нольде стояв з браунінгом, біля пояса в самого Петлюри теж був револьвер, та й у Тютюнника випиналася права кишеня.

Тоді Наркис наважився. Просто тому, що не вмів довго роздумувати.

Відгуки про книгу Мир хатам, війна палацам - Юрій Корнійович Смолич (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: