Місячний камінь - Вилки Коллінз
Відступи сищика дратували мене. Він це помітив і в своїй дальшій розповіді почав строго дотримуватися свідчень Гусберрі.
— Моряк спитав, чи можна одержати ліжко. Хазяїн таверни відповів: «Ні, всі місця зайняті». Буфетниця ж сказала, що десятий номер вільний. Послали по слугу, щоб провести моряка в десятий номер. Саме перед цим Гусберрі й помітив ремісника між людьми, що стояли біля буфету.
Він зник, перш ніж з'явився слуга. Не знаючи, що йому робити далі, Гусберрі вирішив почекати й подивитись, чи не трапиться ще що-небудь. І не помилився. Покликали хазяїна. Зверху пролунали сердиті голоси. Раптом знову з'явився ремісник: його тягнув за комір хазяїн таверни і, на превеликий подив Гусберрі, він здавався дуже п'яним. Хазяїн виштовхнув його за двері, погрожуючи покликати поліцію, якщо він повернеться. Як з'ясувалося з їхньої суперечки, цю людину застали в десятому номері: з упертістю п'яного, вона заявила, що зайняла цю кімнату. Гусберрі був так вражений раптовим сп'янінням ще недавно тверезого ремісника, що не витримав і побіг слідом за ним на вулицю. Поки ремісник був на очах у відвідувачів таверни, він хитався, як справжнісінький п'яниця. Але як тільки він завернув за ріг вулиці, до нього відразу повернулась рівновага, і він став зовсім тверезим. Надзвичайно здивований Гусберрі повернувся до «Колеса Фортуни». Він знову чекав, чи не станеться що-не-будь. Нічого більше не сталось, а про моряка — ні слуху ні духу. Гусберрі вирішив повернутися в контору. Але як тільки він прийшов до цього висновку, на протилежному боці вулиці знову з'явився той самий ремісник! Він подивився на одне з вікон таверни, єдине, в якому було світло. Це світло наче заспокоїло його. Він відразу ж пішов. Хлопчик повернувся в контору, одержав вашу записку, заходив до вас, але вас не було вдома. Ось у якому тепер стані ця справа, містере Блек.
— Якої ви думки про це, сержанте?
— Думаю, що справа серйозна, сер. Судячи з того, що бачив хлопчик, тут діють індуси.
— Так. А моряк — це, очевидно, той, кому містер Люкер передав алмаз. Дивно, що містер Брефф, я і людина, найнята містером Бреффом, — всі ми помилилися відносно того, кому, власне, передано камінь.
— Тут немає нічого дивного, містере Блек. Беручи до уваги той ризик, на який наражається ця людина, містер Люкер, мабуть, змовився з нею й навмисне навів вас на хибний слід.
— А як зрозуміти те, що відбувалося в таверні? — спитав я. — Людина в одязі ремісника була, звичайно, найнята індусами. Але я, так само як і Гусберрі, не можу пояснити його раптового сп'яніння.
— Гадаю, що зможу правильно пояснити, що це значить, сер, — сказав сищик. — Якщо гарненько подумати, то стане ясно: ця людина одержала, напевно, дуже строгі інструкції від індусів. Вони самі надто помітні для того, щоб наважитись піти в банк або в таверну, і вони змушені були доручити все це своєму представникові. Дуже добре. І от їхній представник чує в таверні, як називають номер тієї кімнати, в якій ночуватиме моряк; у цій кімнаті (якщо ми не помиляємось) має бути цієї ночі й алмаз. Можете бути певні в тому, що за даних обставин індусам дуже важливо мати опис цієї кімнати — знати, в якій частині будинку вона знаходиться, чи можна проникнути в кімнату знадвору і тому подібне. Що ж повинен був зробити чоловік, одержавши таке завдання? Саме те, що він зробив! Він побіг наверх глянути на кімнату, перш ніж туди приведуть моряка. Його застали там, і він удав із себе п'яного — найпростіший спосіб вибратися з труднощів. Ось як я розв'язую цю загадку. Вийшовши з таверни, він, напевно, пішов зі своїм донесенням до того місця, де на нього чекали індуси. А ті, без сумніву, послали його назад: упевнитись, чи справді моряк влаштувався в таверні на ніч. А що було в «Колесі Фортуни» після того, як пішов хлопчик, нам слід було б знати ще вчора ввечері. Зараз одинадцята година ранку. Сподіватимемось на краще і взнаємо все, що тільки можливо.
Через чверть години кеб спинився в Береговому провулку і Гусберрі відчинив перед нами двері.
— Чи все гаразд? — спитав сищик.
— Все гаразд, — відповів хлопчик.
Але як тільки ми переступили поріг «Колеса Фортуни», навіть для мого недосвідченого ока стало ясно, що в таверні щось не гаразд.
За прилавком, звідки подають напої, стояла тільки розгублена служниця, яка не мала ані найменшого уявлення про свої обов'язки. Кілька відвідувачів, які чекали ранкового питва, нетерпляче стукали монетами по прилавку. Буфетниця вийшла з внутрішніх кімнат, схвильована й заклопотана. На запитання сержанта Каффа про хазяїна таверни вона різко відповіла, що той нагорі і що йому ніхто не повинен зараз набридати.
— Ходімте-но зі мною, сер, — сказав мені сержант Кафф, холоднокровно піднімаючися сходами і роблячи хлопцеві знак іти за ним.
Буфетниця гукнула хазяїна й попередила його, що якісь незнайомі люди вриваються в дім. На другому поверсі ми зустріли хазяїна таверни, який спішив узнати, що трапилось.
— Кого ще принесла лиха година? Що вам тут треба? — спитав він дуже роздратовано.
— Не гарячіться, — спокійно сказав сержант. — Я вам скажу, хто я: я — сищик Кафф.
Знамените ім'я негайно вплинуло на розгніваного хазяїна таверни. Він відчинив двері у вітальню і попросив у сержанта пробачення.
— Річ у тому, що я роздратований і розстроєний, сер, — сказав він. — Сьогодні вранці у нас сталася неприємність. На цій гемонській роботі причин
