Місячний камінь - Вилки Коллінз

— Безсумнівно, що це так, — сказав сищик. — Якщо ви не заперечуєте, я відразу ж викладу те, що привело нас сюди. Ми із цим джентльменом хочемо потурбувати вас кількома запитаннями про справу, яка цікавить нас обох.

— Про яку справу, сер? — спитав хазяїн таверни.

— З приводу одного чорнявого чоловіка, одягненого моряком, який ночував у вас цієї ночі.

— Боже мій! Та це ж саме той чоловік, який щойно перевернув догори ногами весь дім! — вигукнув хазяїн. — Чи знаєте ви або цей добродій що-небудь про нього?

— Не можемо сказати нічого певного, поки не побачимо його, — відповів сищик.

— Поки не побачите його? — повторив хазяїн таверни. — Саме цього нікому і не вдалося зробити з семи годин ранку. Вчора він звелів розбудити його в цей час. До нього прийшли, але відповіді не одержали; хотіли довідатися, що трапилось, але двері були замкнені. О восьмій годині знову приходили будить, о дев'ятій — знову. Марно! Двері все ще були замкнені, і в кімнаті не чути ні звуку! Мене сьогодні не було вдома: я повернувся лише чверть години тому. Я сам стукав у двері, але теж безрезультатно. Послали щойно по тесляра. Якщо ви, панове, трохи почекаєте, ми відчинимо двері і з'ясуємо, що все це значить.

— А цей чоловік не був учора п'яний? — спитав сищик Кафф.

— Він був абсолютно тверезий, сер, інакше я нізащо не дозволив би йому ночувати в моєму домі.

— Він заплатив за свою кімнату наперед?

— Ні.

— А чи не міг він вийти зі своєї кімнати, минувши двері?

— Кімната ця — горище, — сказав хазяїн. — Але в стелі є люк, що веде на дах, до цього будинку примикає порожній сусідський будинок, який зараз ремонтують. Ви гадаєте, сержанте, що негідник зник через цей люк, не заплативши?

— Моряк, — сказав сищик Кафф, — міг зробити це рано-вранці, ще до того, як на вулиці з'явився народ. Він звичний лазити, і голова його не запаморочиться на даху будинку.

Поки він говорив, доповіли про прихід тесляра. Ми всі відразу ж піднялись на горішній поверх. Я помітив, що сищик був незвичайно серйозний, серйозніший, ніж завжди. Мені здалося також дивним, що він звелів хлопчикові (якому перед цим дозволив іти за нами) чекати внизу, поки ми не повернемося.

Молоток і стамеска тесляра впоралися з дверима за кілька хвилин. Але зсередини двері були забарикадовані меблями. Штовхнувши двері, ми відсунули цю перешкоду і ввійшли в кімнату. Хазяїн таверни ввійшов першим, сищик — другим, я — третім. Інші присутні при цьому особи ввійшли слідом за нами.

Всі ми глянули на ліжко і здригнулися.

Моряк не виходив з кімнати. Він лежав одягнений на постелі, обличчя його було закрите білою подушкою.

— Що це означає? — сказав хазяїн таверни, показуючи на подушку.

Сищик Кафф підійшов мовчки до постелі і скинув подушку.

Смугле обличчя моряка було спокійне й нерухоме; чорне волосся й борода ледь-ледь скуйовджені; тьмяні широко розкриті очі байдуже втуплені в стелю. Затуманений погляд і нерухомий вираз сповнили мене жахом. Я відвернувся і відійшов до відчиненого вікна. Решта людей разом із сищиком Каффом стояли біля постелі.

— Він непритомний! — почув я голос хазяїна таверни.

— Він мертвий, — заперечив сищик. — Пошліть по лікаря і за поліцією.

Офіціант подався виконувати обидва доручення. Немов якісь дивні чари затримували сищика Каффа біля постелі. І всі ніби заклякли, чекаючи, що ж робитиме сищик.

Я знову відвернувся до вікна. Через хвилину почув, як мене потихеньку смикнули за фалду, і тоненький голос прошепотів:

— Гляньте-но сюди, сер!

Виявляється, Гусберрі ввійшов слідом за нами. Його банькаті очі незвичайно вирячилися — не від страху, а від захоплення. Він теж зробив відкриття.

— Гляньте-но сюди, сер, — повторив він і повів мене до столу в кутку кімнати.

На столі стояла дерев'яна скринька, відчинена й порожня. По один бік скриньки лежала вата, яку вживають для загортання коштовностей. По другий бік — розірваний аркуш білого паперу з напівзламаною печаткою на ньому і написом, який легко можна було прочитати. Напис був такий:

«Віддано на збереження панам Бешу, Лайсоту і Бешу Септімусом Люкером, що мешкає на Мідлсекській площі в Лембеті, запечатану в цьому конверті дерев'яну скриньку, в якій міститься надзвичайно коштовна річ. При потребі ця скринька має бути повернута панами Бешем і К° тільки у власні руки містера Люкера».

Ці рядки знищували будь-який сумнів — принаймні в одному відношенні: коли моряк напередодні вийшов з банку, Місячний камінь був у нього.

Я почув, що мене знову смикнули за фалду. Гусберрі все ще не відставав від мене.

— Крадіжка! — шепнув хлопчик із захопленням, показуючи на порожню скриньку.

— Тобі було наказано чекати внизу, — сказав я. — Геть звідси!

— І вбивство! — додав Гусберрі, показуючи з іще більшою насолодою на людину, що лежала на ліжку

У задоволенні, яке знаходив Гусберрі в цій жахливій сцені, було щось таке огидне, що я схопив його за плечі і випровадив з кімнати.

Тієї ж хвилини, коли я переступив поріг, я почув, як сищик Кафф питав про мене. Він зустрів мене, коли я повернувся в кімнату, й силоміць потягнув до ліжка.

— Містер Блек, — сказав він, — гляньте на обличчя цього чоловіка. Це обличчя загримоване, і ось вам доказ!

Він показав пальцем на тоненьку синювато-білу