На дорозі - Джек Керуак

Ми покликали дівчат, які проходили вулицею:

– Ходіть-но, поможіть нам прибирати. Всіх запрошуємо на нашу вечірку.

Вони до нас приєднались. На нас працювала величезна банда. В кінці прийшли співаки з оперного хору, майже всі діти, і теж підключились до роботи. Сонце сіло.

Після робочого дня Тім, Раулінс та я вирішили привести себе в порядок для великої ночі. Ми пішли через усе місто туди, де жили оперні співаки. Посеред ночі було чути початок вечірнього сеансу.

– Саме так, – сказав Раулінс. – Захопіть якісь бритви, рушники і приведем себе до людського вигляду.

' Ми взяли ще й гребінці, одеколон, лосьйон для гоління І подались у ванну. Ми купалися і співали.

– Чи це не прекрасно? – не переставав повторювати Тім Грей. – Використовувати ванну оперних зірок – їхні рушники і лосьон для гоління, і електробритви.

' Це була прекрасна ніч. Сентрал-сіті розташоване на висоті двох миль; спочатку ти п'янієш від висоти, потім втомлюєшся, і душа твоя палає. Ми підійшли до ліхтарів біля оперного театру, пройшли повз вузьку закручену вуличку; потім різко повернули праворуч і почали тинятися по старих салунах. Більшість туристів були в опері. Ми почали з декількох кухлів пива. Там грало піаніно. За задніми дверима було видно гори, осяяні місячним світлом. Я крикнув – яхууу. Ніч тривала.

Ми поспішали до нашої шахтарської халабуди. Всі готувалися до вечірки. Дівчата – Бейб і Бетті – приготували квасолю й сосиски, а потім ми танцювали і вирішили почати з пива. Після опери, величезні натовпи молодих дівчат почали заходити до нашої хати. Раулінс, Тім і я облизували губи. Ми їх хапали й танцювали з ними. Музики не було, лише танці. Будинок наповнювався. Люди почали приносити пляшки. Ми погнали по барах і повернулися назад. Ніч ставала все більше божевільною. Я хотів, щоб Дін та Карло також були тут, але одразу зрозумів, що вони почувалися б не в своїй тарілці. Вони були, як той моторошний чоловік з підземелля, і до них презирливо ставилася Америка, хіпарі, нове покоління бітників, до якого я повільно приєднувався.

З'явилися хлопці з хору. Вони почали співати «Солодка Аделін». Вони також співали фрази: «Подай мені пива» і «Що ти очі витріщив?» і завивали чудесним баритоном «Фі-де-ліо!» «Ох, я, що за сум!» – я співав. Дівчата були прекрасні. Вони виходили на задній двір і цілувались з нами. У сусідніх кімнатах були ліжка, брудні та покриті пилюкою, на одному з них сиділа дівчина; і я з нею розмовляв, аж поки в кімнату не увірвалась орда молодиків з обслуги опери – вони хапали дівчат і цілували їх без будь-яких церемоній. Ці хлопці – п'яні, розхристані, збуджені – зруйнували нашу вечірку. За п'ять хвилин кожна вільна дівчина зникла, і все навколо поглинула величезна хлопчача тусовка з биттям пляшок з-під пива та криками.

Рей, Тім, і я вирішили пройтись барами. Мейджор зник, Бейб і Бетті теж не було. Ми пішли назустріч ночі. Всі бари були забиті оперним натовпом. Мейджор височів над головами і кричав. Наполегливий Денвер Д. Дол, в окулярах, всім потискав руку й казав:

– Добрий день, як ви? – І коли вже настала північ, він так само казав: – Добрий день, як ви?

На якомусь етапі я бачив, як він кудись пішов із якимось поважним гостем. Потім він повернувся з пані середніх літ; ще за хвилину він підходив до групи молодих білетерів на вулиці. Ще за хвильку він потискав мені руку, не впізнаючи мене, і казав:

– З новим роком, хлопче. – Він був не п'яний від алкоголю, а від того, що любив, – від натовпу радісних людей. Його всі знали. – 3 Новим Роком, – кричав він і інколи вигукував: – 3 Різдвом. – Він це повторював весь час. На Різдво він вітав з Геловіном.

У барі сидів тенор, котрого всі поважали; Денвер Дол наполягав на нашому знайомстві, та я намагався цього уникнути; тенора звали Д'Аннунціо чи щось таке. З ним була його дружина. Вони кисло сиділи за столом. Біля стійки також був якийсь аргентинський турист. Раулінс його посунув, щоб звільнити місце; той повернувся і гаркнув. Раулінс подав мені келих і збив чоловіка одним ударом на металеве перило. Той на мить втратив свідомість. Здійнявся крик; ми з Тімом вивели Раулінса на двір. Був такий хаос, що шериф навіть не міг пробратися крізь натовп до жертви. Ніхто не міг вказати на Раулінса. Ми пішли в інші бари. Мейджор тинявся темною вулицею:

– Що в біса таке? Якась бійка? Просто кличте мене. Сміх покотився з усіх боків. Цікаво, про що думає Дух

Гори; я подивився вгору й побачив у місячному сяйві сосни, привиди старих шахтарів і думав далі. Крім нашої ущелини, на східній похмурій стіні Великого Перевалу цієї ночі стояла тиша і шепіт вітрів; по інший бік Перевалу був величний Західний спуск, і безкрає плато, яке сягало Стімбоут-спрінгс, а потім провалювалось, і вело до західної колорадської пустелі та пустелі Юти; все було в пітьмі, поки ми дуріли і кричали в нашому гірському сховищі -божевільні п'яні американці посеред могутньої землі. Ми стояли на даху Америки і могли лише кричати; я припускав, що крізь ніч, на схід через Рівнину десь ішов дідусь Із білим волоссям, він ніс нам Слово і мав з'явитися з хвилини на хвилину та втихомирити нас.

Раулінс наполягав повернутися до бару, де він побився. Нам з Тімом ця ідея не сподобалась, але ми пішли за ним. Він підійшов до тенора Д'Аннунціо і жбурнув у нього склянку. Ми виволокли його на вулицю. Співак-баритон Із хору приєднався до нас, і ми пішли до звичайного бару на Сентрал-сіті. Тут Рей назвав офіціантку шльондрою. Група непривітних чоловіків сиділа вздовж стійки; вони ненавиділи туристів. Один із них сказав:

– Ви, хлопці, краще вимітайтесь, поки я рахуватиму до десяти.

Ми так і зробили й поплентались до нашої розвалюхи, а там заснули.

Уранці я прокинувся і перевернувся на бік; величезна хмара пилу піднялася з матрацу. Я шарпнув вікно, але воно було забите цвяхами. Тім Грей також лежав у ліжку. Ми кашляли і чхали. Нашим сніданком було видихле пиво. Бейб повернулася зі свого готелю, і ми зібрали свої речі в дорогу.

Здавалось, наче все розвалюється. Поки ми йшли до машини, Бейб підсковзнулась і впала ниць. Бідна дівчина була