На дорозі - Джек Керуак
– Якось я зробив засіб для видалення плям, і його икрали великі фірми на сході. Я вже не один рік намагаюся щось за нього дістати. Якщо б я тільки мав достатньо грошей, щоб найняти достойного юриста…
Але вже було запізно, щоб наймати достойного юриста; старий відчужено й самотньо сидів удома. Ввечері мати Чеда приготувала чудову вечерю, біфштекс із оленини; дядько Чеда пристрелив дичину в горах. Але де був Дін?
Розділ сьомий
НАСТУПНІ десять днів були божевільні та, як писав У. К. Філдс, «сповнені загостреної небезпеки». Я вселився з Роландом Мейджором у шикарну квартиру, яка належала батькам Тіма Грея. У кожного з нас була спальня, також там була невеличка кухня з харчами в морозильній камері та величезна вітальня, де Мейджор сидів у шовковому халаті і творив короткі оповідання в дусі Ґемінг-вея, – холеричний, червонолиций та гладкий, ненависник усього навколо, він міг умить розтанути в найтеплішій та найчарівнішій у світі усмішці, коли серед ночі реальне життя уявлялось йому принадним. Він сидів за письмовим столом, а я скакав навколо на товстому м'якому килимі, вдягнений лише у штани. Він нещодавно написав оповідання про хлопця, який уперше приїжджає в Денвер. Його звати Філ. Його напарник по подорожі – таємничий і мовчазний тип на ім'я Сем. Філ іде зацінювати Денвер і зависає з арттусовкою. Він повертається до готелю і похоронним тоном каже:
– Семе, вони тут теж є.
А Сем сумно дивиться у вікно.
– Так, – каже Сем. – Я знаю.
Суть у тому, що Сему не треба було йти й дивитись, щоб це зрозуміти. Арттусовка була по всій Америці, висмоктуючи її соки. Ми з Мейджором були добрими товаришами; він думав, що я далекий від артбогеми. Мейджор, як сам Ґемінгвей, любив гарне вино. Він згадував свою недавню подорож до Франції.
– Ах, Селе, якби ти тільки міг посидіти зі мною високо в країні басків з прохолодною пляшечкою «Пуанон Діз-ньов», ти б зрозумів, що є щось крім товарних вагонів.
– Я знаю. Але, річ у тім, що я люблю товарні вагони і люблю читати їхні назви, «Місурі Пасифік», «Грейт Нор-дерн», «Рок Айленд Лайн». їй-Богу, Мейджоре, якби я тільки міг розказати все, що зі мною сталось, поки я сюди їхав.
Раулінси жили за декілька кварталів від нас. Це була чарівна сім'я – молоденька мама, співвласниця розваленого готелю, п'ятеро синів і двоє дочок. Найдикішим сином був Рей Раулінс, товариш дитинства Тіма Грея. Тім влетів, щоб мене забрати, і ми одразу сподобались один одному. Ми пішли пити по колфакських барах. Одна із сестер Рея була гарненькою блондинкою на ім'я Бейб – тенісистка, ссрфінгистка, справжня лялечка із Заходу. Вона була дівчиною Тіма Грея. А Мейджор, який, виявляється, був у Денвері лише проїздом, жив розкішним життям і зустрічався з сестрою Тіма Грея, Беті. Лише в мене не було дівчини. Я питав усіх:
– Де Дін?
Вони криво посміхались.
І ось, нарешті, це сталося. Задзвонив телефон, це був Карло Маркс. Він дав мені адресу своєї квартири в підвалі. Я спитав:
– Що ти робиш у Денвері? Тобто що саме ти робиш? Що відбувається?
– О, ти тільки-но зачекай, поки я тобі все розповім.
Я помчав до нього на зустріч. Він вечорами працював у магазині «Мейз». Божевільний Рей Раулінс подзвонив йому на роботу з бару і змусив прибиральників ганятися за Карло зі звісткою, що хтось помер. Карло одразу вирішив, що помер саме я. Раулінс сказав по телефону:
– Сел у Денвері, – і дав йому мою адресу й номер телефону.
– А де ж Дін?
– Дін у Денвері. Дай я тобі все розповім. – І він мені розповів, що Дін кохався з двома дівчатами одразу – одна, Мерілу, його перша дружина, яка чекала на нього в готельному номері, друга – Каміл, нова дівчина, яка теж чекала в іншому готелі. – Між ними двома він бігає до мене, до наших незакінчених справ.
– І що ж це за справи?
– Ми з Діном розпочали чудовий сезон. Ми намагаємось спілкуватися з абсолютною чесністю і абсолютною ітвершеністю про все, що в нас у голові. Довелось підсісти ни бензедрин. Ми сідаємо на ліжко, схрестивши ноги, і дивимось один на одного. Я, нарешті, навчив Діна робити все, що йому заманеться, – бути мером Денвера, одружишся з мільйонеркою, або стати найкращим поетом з часів Рембо. Але він завжди поспішає дивитися на перегони карликів. Я мушу йти з ним. Він скаче і збуджено кричить.
Знаєш, Селе, Дін справді зациклений на таких речах. -Маркс у душі сказав «хммм» і замислився.
– І який же розпорядок? – спитав я. У Дійовому житті завжди був розпорядок.
– Розпорядок такий – я прийшов з роботи десь півгодини тому. У цей час Дін у готелі розважає Мерілу, а в мене є можливість перевдягнутись і зібратись. Потім він спішить до Каміл, і звісно жодна з них не знає, що відбувається, трахає її разок, і це дає мені час прийти о пів на другу. Потім він іде зі мною, хоч повинен благати дозволу в Каміл, яка вже почала мене ненавидіти, і ми йдемо сюди говорити до шостої ранку. Частіше ми сидимо довше, але все стає занадто складним і йому не бракує часу. Потім о шостій він іде до Мерілу, а завтра він ганятиметься за всіма необхідними паперами для їхнього розлучення. Мерілу всіма руками за, але наполягає, щоб вони тим часом трахались. Вона каже, що любить його… Каміл теж.
Потім він розповів мені, як Дін познайомився з Каміл. Рой Джонсон, хлопець із більярдної, підчепив її в барі та повів у готель; його переймала гордість, і він запросив усю компанію подивитися на неї. Усі сиділи й розмовляли з Каміл. Дін весь час лише дивився у вікно. Потім, коли всі вийшли,
