Мир хатам, війна палацам - Юрій Корнійович Смолич
За півескадроном в строю гарцювали ще кірасири — двома ланцюжками з кожного боку вулиці попід тротуарами, і палаші в цих кірасирів були оголені: вони тримали їх напоготові на плечі. Позаду — знову басувало півескадрону.
Всередині каре, що утворювалося між авангардним і ар'єргардним півескадронами та бічними цугами кірасирів з оголеними палашами, — крокували якісь солдати, в звичайній фронтовій одежі.
Мітинг розладнався. Люди посунули ближче до вулиці.
— Дезертирів ведуть! Дезертирів! — загуло над полем.
Але солдати в каре на дезертирів не були схожі. Дезертири, яких виловлювано по місту, завжди були сяк–так акуратно зодягнуті: вони намагались не впадати в око комендантському наглядові. Солдати в каре, навпаки, усі поспіль були закурені з ніг до голови, і одежа в багатьох звисала з плечей лахміттям. Обличчя їм вкривали патьоки брудного поту, на чоботях — грязюка аж до колін. Вони посувалися спроквола, ледве переступаючи ногами, очі їх блискали сухим вогнем, губи зашерхли й порепались. Вони не їли й не пили давно…
Попереду в лаві арештантів йшов чоловік — такий же зморений і стражденний, в таких же закурених чоботях, але по галіфе з червоним кантом можна було признати, що це, либонь, офіцер. До пояса він був голий — тільки бинти перехрещували його торс від плеча до плеча, і на посірілій від пилу марлі зашкарубли криваві плями. Він захитувався на ході, і його підтримували під плечі двоє товаришів.
Хлопчаки, що бігли попереду дивного походу, вже знали все достоту:
— Це не дезертири! Вони повстали проти міністра Керенського!
— Води!.. Пити!.. — гукали інколи з арештантського гурту, але тоді кірасири витягали їх по плечах нагаями.
Це йшли сімдесят сім комітетчиків гвардійського полку на чолі з головою комітету — прапорщиком Дзевалтовським. їх гнали з військової рампи в Косий капонір — найстрашнішу військово–дисциплінарну тюрму, в якій ще тисяча дев'ятсот п'ятого року були закатовані повсталі київські сапери — перші військові повстанці в Російській імперії за владу Рад!..
Позаду на візнику їхав поручик барон Нольде, — не тьопати ж йому, справді, пішака: не його ж гонять на кару — він тільки супроводжує державних злочинців, зрадників віри, царя і вітчи… тьху! — зрадників революції — найнадійніший у полку бойовий офіцер.
Мітинг притишено гув, мітинг підпливав ближче до шосе.
Ротмістр, що гарцював попереду авангардного півескадрону, загорлав, обертаючись до своїх:
— Палаші вон!
Кірасири авангардного і ар'єргардного півескадронів теж оголили палаші, блиснули ними проти сонця і поклали на плечі. Тепер вони були готові до рубання з плеча.
— Господи! — скрикнув Данило, хапаючи Харитона за руку. — Таж то наш Дем'ян! Нечипоруків! Мій двоюрідний!..
Підтримуючи Дзевалтовського під плечі, поруч з ним справді шкандибав Дем'ян Нечипорук.
Данило перекинув берданку на руку і загнав у люфу єдиний у берданці патрон.
Та Боженко був поруч. Він перехопив Данилів рух і міцно стис йому лікоть:
— Тихо!.. Дура!.. Народ же порубають…
Потім Боженко витер сльозу, що скотилась йому з ока на вус, і послав у небо таку лайку, якої не чули навіть на Печерську…
Знову — поразка
1
Авіаційний технік Федір Королевич все ж таки мусив повернутись на фронт.
Збільшовизований комітет Третього авіапарку тільки посміявся з супровідних «кондуїтних записів»: хіба ж не добре це, що поміж чотирьох членом партії був лише один, а діяли по–більшовицькому всі четверо? Командування авіапарку хоча й не поділяло таких настроїв комітету, одначе заклопотане було виконанням розпису готування до наступу: воно мусило щодня відправляти на позиції дві машини, кожну — з пілотом та авіатехніком. А де ж настачити стільки спеціалістів, коли й так довелося спішно перекваліфікувати техніків на пілотів, а звичайних слюсарів — на техніків?
