Мир хатам, війна палацам - Юрій Корнійович Смолич

— Михайлович.

— Ваш батько?

— Так, я його син.

Петлюра широко розкинув руки, неначе для обіймів:

— Дорогий товаришу Юрій! Ми чекали на вас! Молоде українське військо потребує полководців! Приймайте командування над батальйоном у полку імені Полуботка: я це влаштую вам у командуючого округом!

Коцюбинський кроку назустріч обіймам не зробив, і руки Петлюри повисли в повітрі.

— Я — член солдатського комітету, товаришу Петлюро, полк мій стоїть у Петрограді. І прийшов я за тим, щоб повернути поповнення, яке беззаконно уведено в Київ.

Петлюра хмикнув і знову застромив палець за борт:

— Ми творимо українську армію! Україна — наш закон!

— Але ж і в петроградському гарнізоні є понад тридцять тисяч українців.

— Тридцять тисяч? — Петлюра був щиро здивований. — В такому разі, ви мусите привести їх сюди!

— Вони в резерві Північного фронту.

— Ми утворимо український фронт! І воювати на ньому мають українці!

— Як ви знаєте, ми, більшовики, проти війни.

— Чому ж ви клопочетесь гарматним м'ясом?

— Ми не вважаємо солдатів гарматним м'ясом, пане Петлюро! Озброєний народ буде гарантом соціалістичної революції! А ви гуртуєте солдатів–українців, щоб і справді перетворити їх на гарматне м'ясо в імперіалістичній війні!

Петлюра з обуренням сплеснув руками:

— І це говорить українець! Українська армія буде гарантом ствердження української державності, пане Коцюбинський! Визволення України ми здобудемо тут, а не у вашому Петрограді!

Коцюбинський знизав плечима:

— Ми, більшовики, вважаємо, що Київ і Петроград повинні боротись разом і за соціальне, і за національне визволення.

Петлюра дратівливо урвав:

— Даруйте, але ми не на мітингу! Я вважаю, що розмову про полуботківців вичерпано: вони залишаться тут!

Він проказав це гонористо, але зразу ж додав:

— І ми не чинимо протизаконно, майте це на увазі: вони підуть на фронт, як того вимагає верховне командування, тільки — під нашими жовто–блакитними прапорами!

Коцюбинський блиснув очима з–під брів:

— Отже, ви — за Тимчасовий уряд?

— Ні! — закричав Петлюра і навіть тупнув ногою. — Ми створимо український уряд — і українці на фронті підіпруть український уряд у Києві славою своїх перемог!

Коцюбинський проказав холодно:

— Не кажіть так наперед за всіх українців, пане Петлюро! Є й такі українці, які старатимуться, щоб солдати — і українці, і росіяни — готувались до… війни класової.

Петлюра спинився серед кімнати, звів руки догори і глянув у стелю:

— І це говорить син нашого улюбленого письменника, творчість якого я так глибоко поважаю і справами якого я сам особисто так багато клопотався!

— Спасибі за турботи, — відказав Коцюбинський. — Але батько сам виховав свого сина, і мусите знати, що всі діти українського письменника Коцюбинського — більшовики!..

Коцюбинський вийшов, не сказавши «маю честь»…

Виступаючи тепер на мітингу, Коцюбинський розповів і про викрадення українського поповнення петроградського полку. Центральна Рада галасує проти Тимчасового уряду, але на ділі тягне за його імперіалістичною політикою: вона створює українські національні полки, щоб кинути їх на фронт, для наступу, який організовує Керенський. І Коцюбинський закликав киян — разом з петроградцями вітати рішення царицинців та кронштадтців, вимагати усунення Тимчасового уряду і передачі влади — Радам!

Мітинг відповів одностайним схваленням. Гукали «геть війну!», «геть Тимчасовий уряд!», «владу — Радам!»

І чи не найдужче поміж усіх гукали Максим Колиберда з Іваном Брилем:

— Геть Тимчасовий! — репетували вони так страшно, що Тося біля них застидалась і відсунулась геть, а Меланя з Мартою сіпали їх за рукава, зацитькуючи.