Дім, в якому… - Маріам Сергіївна Петросян

Я тебе зрозумів, Сталева Леді. Метушливість і хвилювання — це до Гомера. Пакування-збирання — слабкість Голубоньки. Шериф — базіка. Ящір здатен зрадити себе зловтішним виразом обличчя. Вівця — мученицьким виразом. А ось у чому ти сумніваєшся, коли йдеться про мене? Чи не в тому, що я кинуся доповідати їм про ваші плани?

Уловивши це «ваші» у власних думках, Ральф здригнувся та змружив очі.

Я так і подумав? Ваші, а не наші? Що ж, може, вона не аж так уже й помиляється, ця стара сука.

СТАРА СУКА?

— Я прошу всіх висловитися, — зажадав Акула. — Усіх без винятку. Зараз, бо після голосування ми до цієї теми вже не повернемося.

— Я згоден із тим, що це вдалий план, — поспішив заявити Гомер. — Хоча й обурений браком довіри з боку керівництва.

Голубонька голосно фиркнула.

— Брак довіри? Ха! То так це тепер називається? Дуже мило!

— То ви згодні чи ні? — перебив її Акула.

— Згодна.

— А я ні, — пробурчав Шериф з підвіконня. — І саме щодо останнього пункту. Щодо нас. Що я, по-вашому, така язиката баба, що мені не можна навіть і таємницю довірити? Ні вже, я краще звільнюся, ніж терпіти таке!

— Чудово, — кивнула Хресна. — Ніхто не втримує вас у Домі проти вашої волі. Якщо це ваше остаточне рішення, подайте заяву про звільнення, директор її затвердить.

У кімнаті запанувала тиша, порушувана тільки шурхотом лопатей вентилятора, які розтинали повітря. Те, що Хресна висловилася за Акулу, обурило всіх, а Шерифа просто приголомшило.

— Ну це вже занадто! — запінився він. — Чого це ви розкомандувалися? Що ви собі дозволяєте?

— Усе, сказане тут нашою шановною колегою, узгоджено зі мною, — задоволено підтвердив Акула. — Узгоджено та схвалено.

Шериф вирячився на директора з невимовним виразом обличчя. Ральф ніколи не думав, що Шериф може бути настільки ошелешеним.

Де ж ти був останні півгодини, дурний чоловіче? Невже тільки зараз до тебе дійшло те, що всі ми давно зрозуміли й узяли до відома?

— Так, і якщо не передумаєте, зробіть ласку подати заяву протягом двадцяти чотирьох годин, — зажадала Хресна. — Ми повинні точно знати, йдете ви чи залишаєтеся.

— Не збираюся я звільнятися перед самим випуском! — заревів Шериф.

Заревів, утім, не так гучно, як звик це робити.

— У такому разі — не розкидайтеся порожніми погрозами.

Шериф похмуро згорбився на підвіконні. Схожий на ображену розжирілу ґаргулью. Див­лячись на нього, Ральф відчув укол жалю, подумавши, що якщо зараз Хресна накаже Шерифові злізти з підвіконня та сісти, як годиться, на стілець, він, швидше за все, підкориться.

На щастя, Хресна не стала розмінюватися на дрібниці. Шериф був відверто й безнадійно добитий. Тепер вона почала звужувати кола навколо Ральфа, а ганьба Шерифа була їй потрібна лише як приклад для схильних до опору.

— Отже, продовжимо голосування, — запропонував Акула.

Голосування продовжили.

Коли більшістю голосів пропозицію Хресної було прийнято, Акула поаплодував (Гомер приєднався було до оплесків, але помітивши, що ніхто інший цього робити не став, осікся) і попросив оприлюднити другу ідею.

— Я аж горю від нетерпіння, — повідомив він, потираючи руки.

— Ага, гориш, та невже, — буркнув Ящір собі під ніс, так, щоб було чути Ральфові. — Цікаво, скільки разів ви все це відрепетирували?

— Пункт другий.

Хресна подивилася на Ральфа.

— Я пропоную видалити з Дому кількох осіб, яких ми, після належного обговорення, визнаємо небезпечними. Осіб із нестабільною психікою та неадекватною поведінкою, які, однак, мають вплив на інших вихованців.

Ральф відкинувся на спинку стільця, заплющивши очі. Ось воно. Тепер, без сумніву, настала його черга протестувати — й дістати за це по носі. Що ж, на Хресну чекав неприємний сюрприз.

— Оу! — в Голубоньки дещо покращився настрій. — Цікаво! Хто ж вони, ці нестабільні та впливові психи? Я хочу взяти участь в обговоренні кандидатур!

Ящір, навпаки, спохмурнів.

— Я — проти! — крикнув він, підхоплюючись. — Це спровокує хаос. Ми отримаємо саме те, чого остерігалися, тільки набагато раніше.

— Я — за! — висловився Гомер. — Дуже правильне та своєчасне рішення.

— У мене запитання, — Вівця підняла руку, як зразкова учениця на уроці. — Серед обговорюваних будуть дівчатка?

Хресна стримала посмішку.

— Якщо ви запропонуєте чию-небудь кандидатуру, ми обов’язково її обговоримо.

— Боже! — пискнула Вівця. — Мені б таке і на думку не спало!

— Але в основному малися на увазі, звичайно, хлопці? — нетерпляче уточнила Голубонька.

— Так. Так звані ватажки.

Ящір схопився за голову.

— Пропоную обговорити Сфінкса з четвертої, — сказала Голубонька. — Авторитетний, має вплив і, поза сумнівом, є мерзенним суб’єктом. Можна сказати, він збоченець.

— Серед моїх вихованців нестабільних осіб немає, — гордо проголосив Гомер. — Я пропоную виключити першу групу з обговорення.

— Це... — Акула вдав, ніби вагається, — це проти правил, але оскільки перша справді зразкова група, для них можна зробити виняток. Пропозиція приймається. Що ж до Сфінкса...

— Він не є одним з ватажків, — тихо підказала Хресна. — Його кандидатуру ми обговорювати не будемо.

— Дійсно, — негайно погодився Акула. — Не найвпливовіша особа, не витрачатимемо часу даремно. Друга пропозиція відхиляється.

Голубонька надулася.

— Ми обговорюємо зараз не кандидатури, а саме пропозицію, — втішила її Хресна. — Отже, двоє — за, один — проти...

— Категорично проти, — уточнив Ящір.

— Двоє утрималися, — продовжила Хресна, навіть не глянувши на Вівцю та Шерифа. — І один... — вона зробила паузу.

— Проти, — сказав Ральф.

Хресна задоволено кивнула, немов чекала від нього саме цього, зробила паузу, даючи Ральфові можливість висловитися, якою він не скористався, і продовжила:

— Двоє — за, двоє — проти, двоє — утрималися. Я, природно — за, а наш шановний директор...

Вона обернулася до Акули, і тут Ральф зрозумів, що з нього досить. Він втомився дивитися на Хресну, втомився її слухати, подальша участь у поставленому нею спектаклі його не вабила.

— Вибачте, — сказав він, встаючи, — але в мене ще багато справ.

Вираз обличчя Акули не віщував нічого доброго.

— Як це розуміти? — запитав він. — Що за справи такі, через які ти готовий піти з важливих зборів?

— Справи? — Ральф зупинився у дверях. — О, це дуже важливі та невідкладні справи. Треба скласти й надрукувати у двох примірниках заяву про звільнення, зібрати речі, трохи прибрати кабінет, бо він навдивовижу швидко заростає пилом, здати білизну до пральні та кілька книжок до бібліотеки...

— Господи! — ахнув Ящір. — Тільки цього нам бракувало!

— Стоп! — сказав Акула. — Я не підпишу твоєї заяви.

— Не підписуй, — знизав плечима Ральф. — Мені, щиро кажучи, байдуже, стоятиме там твій підпис чи ні.

— Ви не хочете навіть дочекатися кінця зборів? — здивувалася Хресна. — Дізнатися, кого ми виберемо? Невже вас не хвилює доля ваших підопічних? Ви поводитеся, як дитина.

Ральф посміхнувся.

— Саме впевненість у тому, що мова піде про моїх підопічних, не дозволяє мені брати участь у вашому цирку. Як вихователь я несу відповідальність за кожного в моїх групах. Якщо хтось вирішує їхню долю, не зважаючи на мою думку, я можу тільки попрощатися. Робити мені тут абсолютно нічого.

Хресна скривила губи.

— Як