Шибайголови - Олександра Малінкова

Вероніка.

Два роки після останніх подій. Травень. 

Все приховане рано чи пізно стає явним… 

Ви запитаєте мене, чи вчинила б я знову так, якби знала, що це вплине на мою рідну сестру і вона покине батьківський дім? Обере інше місто, щоб більше не перетинатися зі зрадником-колишнім. Напевно, якщо існують паралельні всесвіти я б так вчиняла знову й знову до самого забуття. 

І ні, це не намагання довести рідним, що лише я одна бачила справжню сутність того покидька Іллі. Є певні сигнали в поведінці, які ні за яких обставин не можна ігнорувати. Наприклад, як він дивився на Інку в ті хвилини, коли Аля була не поряд. Як Інна реагувала на його жарти, як фліртувала з ним і намагалася випадково доторкнутися… Цей список можна продовжувати до безкінечності.

Просто з нас двох, я на все це дивилася більш тверезо, не затьмареними від кохання очима. 

І так! Я приклала до цього руку і не соромлюся цього! Я не змушувала Іллю зраджувати! Я лише викрила його! Нехай для цього мені знадобилося занадто багато часу. І мені справді шкода, що сталося це напередодні їх весілля. Та зовсім не тому, що воно не відбулося, а лише через те, що це завдало страждань моїй сестрі. 

Що ж відбулося зі мною особисто за останні два роки? За цей час я не скотилася, не поринула у всі тяжкі, я просто жила наче на паузі, наче перед очікуванням чогось. Це щось мало неодмінно статися… Саме тоді, коли ти виявишся зовсім не готовою. 

Слава.

Сьогодні вихідний і ми вирішили втрьох, я Мія і моя подружка Джессі, прогулятися в парк атракціонів.

Мія обіймає великого ведмедя, якого я допоміг виграти. Джессі ласує солодкою ватою. А я… А я, спостерігаю за ними, задоволеними та веселими.

- Слав… - почала сестра і замовкла. Ніяк не може наважитися, чи що?

Джессі теж навострила вушка, навіть жувати та облизувати кінчики пальців перестала, якими відривала черговий шмат солодкої вати.

- М-м… - Буркнув, переводячи погляд на Мію. - Та кажи вже! - Не витримавши додав.

- Я хочу додому! - Вигукнула Мія.

- Ми тільки прийшли! - Запротестувала Джессі.

- Ні, Ви не зрозуміли! Я хочу додому в Україну!

- Добре! - Погодився я, - Влітку, коли будуть канікули.

- Ми що пропустимо ювілей бабусі? Вісімдесят років! Слава, вона чекатиме. - Знервовано продовжила вона.

Симпатичне обличчя Джесіки почало вкриватися червоними п’ятнами, вона завмерла в очікуванні моєї відповіді.

Джесіка

- Міє, як ти це собі уявляєш? Я ще не закінчив семестр, та ще й робота! 

- Ти ж розумник, закінчи екстерном! А робота… Ти вже купу часу не був у відпустці!

- Це Не Україна, Міє! - Вигукую я. - І тут все не так просто!

Джессі помітно пожвавішала, спостерігаючи за нашою сваркою. 

Мія надула губки й відвернулася. 

- Влітку поздоровите! - Почала вмовляти її Джессі. - Я теж залюбки познайомлюся з Вашою бабусею.

Стоп! А хіба мова колись заходила про те, що Джессі поїде з нами?

Звичайно, вона досить мила дівчина і ми зустрічаємося майже рік… 

Але… 

Я не відчуваю, що це та сама жінка! Ви мене розумієте, маю надію. Зараз поясню, що маю на увазі - та єдина, від появи якої на горизонті зносить дах, перехоплює подих, а шкіра вкривається мурахами. 

Швидше наш союз з Джессі як спроба втекти від самотності, від минулого… 

Чому тоді саме вона? Бо ця дівчина зовсім не схожа… На кого? На кого… 

Я закусив губу й відвернувся від дівчат. Став вглядатися в даличину. 

“...І ви зустрінетесь неодмінно. До неї вестимуть сотні “випадковостей”, десяток доріг зіллються воєдино…”, - чомусь пригадалися слова Мії в той зловтішний вечір. Закарбувалися намертво. Боже, невже я вірю в цю маячню?

- Якщо ти не полетиш зі мною, я це зроблю сама! - Виставила мені ультиматум Мія. 

Соломія

- А це вже точно ні! - Відрізав. - Навіть і не думай про це!

Що за дівчисько?

- Я так не можу! - Вигукнула Джессі. - З роботи так просто не відпустять! - З істеричними нотками в голосі додала вона.

- Нічого страшного люба! - Провів долонею по її білявому волоссю й притуливши до себе, поцілував у чоло. - Ми ненадовго, всього вікенд.  Час пролетить дуже швидко! 

- Навіть не думай мені зраджувати! - Вона відсторонилася й зазирнула в мої очі.

- Заспокойся! - Змусив себе посміхнутися. - Не вигадуй дурниць!

- Це так, настанова! - Джессі насупилася. - Знаю я цих дівчат.

Звичайно знає, адже з самого початку приклала чималих зусиль, щоб звернув на неї увагу. Не поцуралася навіть спроби відверто звабити мене. Врешті решт в якийсь момент я здався під впливом такої настирливості та розкутості. Тоді здалося, може дійсно потрібен їй. А ще цікавість, що ж буде далі, на що ще здатне це зухвале та запальне дівчисько?