У пазурах вампіра. По відродженні. Блок другий - Андрій Хімко
— Сестро люба! Дякую тобі за відвертість, але ж чи по всьому нашому голодному мучеництві й жебракуванні, сирітстві й поневірянні, а тепер ще й при моєму каліцтві я не заслуговую на молоду і вродливу дівчину?!. І жити нам із Лесею довше б судилося! І якими були б Лавра чи Фатіма, раніше за мене постарівши, та й не прийняли б вони моєї жертви, хоч і люблять мене!.. Ти цього не розумієш, бо юна й цінуєш над усе достаток, але при ньому життя може бути пеклом без обопільного почуття!
— Одружуйся та й живіть тут, але ж Лесі вчитися ще три роки в Одесі!? — так ні до чого й не домовившись із сестрою, Петро із тягарем на душі пішов у Соснівку, розіп'ятий на хресті умов свого буття...
Розбудивши, оголивши та напнувши, як струни, тіло та єство Янчука, весна принесла йому при явному покращенні здоров'я, бо пробував уже ходити без патериці, і певні труднощі, дещо похитнувши його рішучість до негайного одруження. Змовившись листовно із Грицем Бойком та Клавою Зінько, Петро вирішив поїхати на сесії не у другу, як завжди, а в першу чергу, що була вже не за горами, тож наступну екзаменаційну програму мав засвоїти алярмово, тому постійно не досипав.
При дворазовому лабораторному обстеженні місцевої свердловини, що постачала водою весь курорт, була виявлена кишкова паличка, тож Янчук із комісією у складі лікаря-епідеміолога Марти Чечіль та завлабораторією Клари Жужі водокачку опломбував та наперекір начальству і парткому сповістив телеграмою Укркуруправління в Києві та санепідстанцію в Черкасах. Зі столиці негайно приїхала держкомісія із «надзвичайними повноваженнями», в тому числі, Ріта Генріхівна Шмідт — Петрові на неймовірну радість.
Хоч клопотів усім додалося чимало, адже понад десятитисячний курорт був переведений на постачання привозною водою з міста, та престиж Янчука зріс при тому неймовірно — не без прихованої допомоги Ріти Генріхівни, що зуміла заспокоїти обур місцевого начальства і парткому виділенням великих коштів на цілодобовий капітальний ремонт і хлорувальну санітарну чистку свердловини та переконати всіх у тому, що Янчук врятував не лише курорт, а й місто від епідемії, про що оголосила на спеціальних зборах керівництва, як свердловина вже почала функціонувати, помічник держсанінспектора Укркуруправління Катерина Самусівна Морга.
Довірливою була бесіда Петра з Рітою Генріхівною після того в його кабінетику. Оповів їй щиро про свою участь у війні на фінському фронті, поговорили про події у світі, причому Ріта Генріхівна натякнула на можливі разючі зміни у найближчому майбутньому і порадила своєму підопічному невідкладно освіжити стосунки із родичами, вірними друзями й однокурсниками, де б вони не були. Пообіцявши спеціальним наказом Укркуруправління нагородити його подякою та грошовою премією «за пильність» і по-рідному попрощавшись, Ріта Генріхівна відбула з високою комісією, лишивши Янчука у тривозі й неспокої, бентезі і сполохові від того, що якісь поки-що не відомі йому події, на які натякала Югина у листі та про що запевняв Аркадій у розмові, таки перешкодять йому довчитися й одружитися, що для нього було головним у поточному моменті буття.
Наказ із премією та подякою не забарилися, але й без них Петро не міг не зауважити, що і високе начальство із парткомом та дільничним міліціонером курорту, і головлікарі санаторіїв почали запобігливо шапкуватися з ним, підлещуючись у вітаннях. Отим високим наказом Янчукові була збільшена зарплатня із виплатою надбавки за шкідливість роботи та призначена премія за прикладну статистичну звітність. Повернувшись якогось дня на квартиру, Петро розгубився, побачивши у кімнаті добротну настільну лампу, нові хіднички на підлозі, вазу з квітами з розарію, а головне — дорогі наїдки на кухні: кілька слоїків тушкованої свинини, пару десятків свіжих яєць, три банки кави, п'ять пачок чаю, по бруску масла і смальцю, два шматки в'яленої солонини і навіть п'ять пуделок паюсної ікри...
Із від'їздом Югини Костівни особливі стосунки склалися у Янчука з Вірою Коляд, як виявилось, у минулому відрахованою з Київського університету за приховання якоїсь крамольної інформації про батьків. Непоказна й пересічна зовні, дівчина була багата душевно, ерудована й дуже працьовита. З її допомогою Петро виготовив і порозвішував по стінах коридорів яскраві діаграми, зведення, графіки та розклади, завів «вхідні» та «вихідні» журнали. Віра «на добровільних засадах» слідкувала за чистотою, підказувала Янчукові, на що мав би звернути увагу. Тож отримавши премію, Петро вирішив відзначити її, придбавши їй шовкову хустку і коралі. Той дарунок ще більше здружив їх на роботі — не на день, а на роки...
Як тільки минула метушня навколо виявленої кишкової палички, Янчукова душа знову затривожилася Лесею, не даючи йому змоги готуватися за програмою, тож полегшив себе листом у властивому йому барвистому й райдужному стилі.
«Моя сапфіроока мадонно! Єдина моя у спільнім нашім завтра! Вір мені, ти — все для мене у цьому світі! Ще не знаючи як, вже бачу тебе своєю дружиною! Мармурове тіло твоє — з воску й молока, коралові вуста — з макових і трояндових пелюсток, ультрамаринові очі — із плес, до дна просякнутих сонцем! Вся ти з казкової зваби — із ячмінними косами, чарівним усміхом, чаклунним голосом і руками-лебединими крилами в леті!» — писав Лесі Петро, повний ніжності й палкості.
— «Богине, зваж, що твориш ти в мені!
0, незбагненна, знову ти зі мною!
Як сад, укритий цвітом навесні,
Єство чаруєш статтю неземною!» —
перейшов до віршування експромтом. Лист, хоч і був перевантажений епітетами, вийшов, як завжди, рідним, але довгим, бо ж іще й ділився прогнозами та передбаченнями майбутнього. Ніби ношу врешті скинув Янчук із душі, полегшивши її до можливості працювати над собою, як відіслав того листа адресатці.
Найближчої суботи, ідучи із Соснівки в місто до сестри вперше без патериці, у сквері Янчук радо зустрів Педя. Сіли на скамницю й розговорились, і Борис між іншим порадив Петрові для кращої підготовки за програмою до сесій в університеті спробувати відвідувати лекції та семінари з історії та обох літератур
