Аквітанія - Ева Гарсіа Саенс де Уртурі

Традиція наказувала утворювати людську чергу і щоб кожен простягнув руку і поклав на плече іншого хворого. З неба Бог бачив мережу рук, яка оточувала храм, в очікуванні на те, що лікар батька їх обере і вони пройдуть у ворота. Я проліз наперед всіх присутніх, мені вдалося просунутися і зупинитися за крок від порога. Я збирався звернутися до лікаря, коли чиясь рука потягнула мене за балахон.

-- Я бачила Вас поряд з ним у День Святої Трійці, Ви його син, син нашого улюбленого Розумного короля.

Я повернувся на голос: він належав беззубій жінці, вона була дуже худою, проте вагітною.

-- У Вас біляве волосся Капетингів, -- сказала вона. – Ви його син-чернець, що очікує на корону. Доторкніться до мене, сьогодні вже обрали дві сотні тих, кого вилікують. Я залишилася в очікуванні дива і Ви моє диво. Доторкніться до мене, благаю Вас, мій сеньйоре.

-- Я хотів би допомогти Вам, але мої руки не лікують. В мені тече кров Капетингів і це правда, що я син Людовика, але Бог починає лікувати з нашою допомогою, коли вмирає попередній король. Тільки помазаний король може вилікувати золотуху.

-- Але Вас вже давно коронували. Ви король, Вам присягнули васали. Мій сеньйор, Теобальд Шампанський, був присутнім і ставав навколішки перед Вами, -- наполягала вона.

-- Це так не працює, мій батько – єдиний король Франції, і тільки він лікує, -- повторив я і підняв каптур, щоб приховати своє зрадницьке світле волосся.

Але тоді жінка міцно схопила мою руку і приклала до болячки на шиї.

-- Благаю Вас, промовте слова.

-- Я не збираюся поминати імені Господа всує. Я не зроблю цього, жінко! – Відмовився я серед шепотів. Якщо зневірений натовп хворих впізнає мене, все закінчиться трагедією.

-- Я чотири рази прочитаю Отче Наш за Вас, якщо я вилікуюся, то це не буде гріх. Хіба Бог не зрадіє, що мати шести діток, і ще трьох, що от-от народяться, ще не поряд з ним?

-- Але, сеньйоро, Ви що, вмієте народжувати тільки по троє?

Вона кивнула.

Клята. Я подумав про шістьох сиріток, надто багато, щоб якась гільдія чи сеньйор взяли над ними опіку, а тим більше постійно зайнятий Теобальд. Кілька з цих діток опиняться в навколишніх лісах, покинуті серед ночі й з’їдені хижаками. Ми часто знаходили їхні рештки, коли разом з іншими послушниками шукали відповідні стовбури для ремонту даху в Сен-Дені.

Я здався, взяв на себе ще один гріх і поклав долоню їй на болячку.

-- Нехай буде п‘ять, -- промовив.

-- П‘ять?

-- П‘ять Отче Наш за моє богохульство, і одну Радуйся, Маріє, -- пошкодував я її. А тоді прошепотів їй до вуха: -- Король торкнувся, Бог вилікує.

Вона вдихнула і закрила очі, немов вбираючи тепло моєї долоні на своїй шиї. Я теж дещо зауважив. Запах цибулі від її рук, і гнилі, що виходила з дірок в зубах.

Її історія була правдивою, я завжди вмів розрізняти брехню по обличчях тих, хто мені її розповідав. Мене лякало те, що я міг так чітко бачити людські душі, але Сюжер мене заспокоював, твердячи, що Бог дає нам по дорозі відповідну зброю.

Я не чекав поки жінка відкриє очі, залишив її й пробрався в храм.

Члени особистої охорони короля спробували зупинити мене. Ними командував вірний Тьєррі Галеран, євнух тамплієр, який відповідав за безпеку батька. Вони були ефективними і вірними, інколи аж занадто невблаганними, я б не витримав весь день навколо себе стільки зброї. Я показав їм королівський перстень на правій руці. Вони схилили голови і я підійшов до першої лавочки.

Батько побачив мене, направив на мене люблячий погляд і продовжив церемонію. Меса вже закінчилася і єпископ паризький приєднався до батька: його довгу гриву світлого волосся, такого ж як в мене, прикривав невеличкий каптур, від якого походить ім‘я нашого роду, з того часу, як Гуго Капет взяв за звичку носити його.

-- Підійди, дідусю, -- сказав єпископ до першого в черзі.

Старий підставив шию. Батько, урочистий, з зусиллям нахилився над ним. Слуга витирав піт, що стікав йому з чола на підборіддя.

-- Король торкнувся, Бог вилікує, -- промовив він голосно.

Єпископ повернувся до служки, який носив скриню з sous tournois. Вручив хворому дві срібних монети.

-- Носи їх завжди з собою, -- наказав.

Більшість золотушників робили в них дірки й носили на шкіряній мотузці на шиї, як амулети.

Батько повернувся і помив руки. Камергер зібрав воду в дерев‘яну чашу.

-- Пий її натще протягом дев‘яти днів. На дев‘ятий ти вилікуєшся. Так завелося від Роберта Побожного, Бог обрав рід синів Гуго Капета, щоб лікувати свій народ, -- продекламував єпископ.

Старий схилив голову, в нього тремтіли коліна, він шанобливо поглянув на батька і вийшов з черги, звільнивши місце для наступного чуда. Його всі любили, батько був першим з нашого роду, кого насправді обожнював народ франків, вільних людей. Як я міг добитися такого результату, навіть намагатися бути таким любимим і шанованим, як він? Я не успадкував анітрохи з його сили.

Церемонія повторювалася знову і знову. Кожен ритуал було виконано двісті разів. Сутінки вже потрохи відвойовували світло, коли батько сам-один відлучився в ризницю і я пішов за ним. Сама його присутність викликала в мене такий страх, що я несвідомо з силою стиснув ефес кинджала.

Я зітхнув і набрався рішучості.

-- Нам потрібно поговорити, батьку.

Настав час покінчити з усім.

8 Кинджал спадкоємця

ЛЮДОВИК

Париж, 1137

-- Бачу, Сюжер вже розповів тобі новини, -- засміявся батько після того, як міцно вдарив мене долонею