У пазурах вампіра. По відродженні. Блок другий - Андрій Хімко

«Ось і по всьому! — заскиглила в душі здогадка. — Делікатно заборонили тобі батьки захоплюватися волоцюгою, тож будь щаслива й ти!» — вирішив для себе під солов'їний виспів у сквері Шевченка.

Ішов похнюплено додому, і раптом за рогом очі в очі зустрівся зі своїм однокласником з Чигирина Романом Дорошенком.

— Ти тут, Ромцю?! — аж вигукнув Янчук.

— Я також дивуюся, що я тут, — потис той по-дорослому Петрові руку.

— Яким чином? Чому? Адже ти...

— Планував-планував, а потім одумався і приїхав сюди до політехнічного технікуму, де прийом був без екзаменів. Учуся тепер, стипендію отримую, батьки трохи помагають... А тебе уже й не пізнати! Ніби підріс, приошатився, хоч, правда, змарнів дещо, — видивлявся хлопець на товариша.

— Може, пройдемо до мене додому, тут близько, узнаєш, де я живу?

— Часу в мене досить, то ходім, — був радий Дорошенко.

Дорогою згадували рідне місто, школу і вчителів, Гору, Тясмин, Луку, Діброву, каланчу і ярмарчище.

— Був я на зимових канікулах удома, — похвалився Роман. — Бачився випадково із Дмитром, він у артилерійському, з Петром Овдійовичем, Арсеном Кузьмовичем, Мартою Давидівною. Всі питали за тебе і докоряли, що досі тебе не зустрів. Наказували тебе вітати, як побачу. А в тебе ж що?

— Латина, анатомія, фізіологія — нові, а решта — поглиблення старих дисциплін. Живу на приватній квартирі, доплачую по п'ять керебе місячно бабусі.

— А я в гуртожитку ще із п'ятьма. У нас старшокурсники живуть на приватках.

— Та й у нас такий же порядок, просто мені поталанило так попасти.

— Ніхто не може зрозуміти, як то ти пішов на робфак, а опинився в технікумі? — згадав Роман.

— Що тут розуміти? Забрав документи і перейшов без екзаменів, як дедешник, бо це ж все-таки синиця в руках, а то — журавель у небі.

— Всі наші тебе одобрюють. А живеш як?

— Як по правді, то по-різному. Підробляю весь час потроху, тяжко і навіть непосильно, бо ж і харчуватися треба, і одягатися, і доплачувати за кімнатку.

— Один живеш? — відкрито заздрив Янчукові Дорошенко. — Молодець ти! Недарма всі вчителі тебе у приклад ставлять! Коли по щирості, то я шкодую, що пішов у цю політехніку. Почалася зубрівщина, товчемося на Конституції, агітаційно-масовій роботі, суспільствознавству, та це ще квіточки! Там комсомольська робота поряд із кросами, змаганнями, вправами, походами, стрілянням — і все на військовий лад, все в шорах дисципліни, аж гидко часом робиться!

До двору і в хату Петро Романа не запросив, бо було пізно, отож, посиділи на лавочці під хвірткою, домовилися зустрітися в гуртожитку чи в технікумі Дорошенка або ж на квартирі чи в технікумі Янчука, та й розійшлися обраділі. Петро перед сном записав собі кілька рим, навіяних зустріччю з Ліною, і вже за північ ліг у ліжко. Запах троянд під вікном п'янив його, а співи соловейків на яворах — заколисували. Перш ніж заснути, Петро ще пригадав Марусину і душа його заплакала, порівняв її з Ліною — ніби два світи, зовсім різних!..

Трояки і п'ятірки з газети за вірші і дописи; карбованці і контрамарки за збивання, розбирання, переноси, складання реквізитного майна, підмітання, бігання, куди пошлють; нечасті підзаробітки на спиртобазі; поміч Асі Соломонівні в їдальні допровадили Янчукове студентське життя до останньої чверті в навчанні. Про успіхи не було підстав говорити, але й стипендії його не позбавляли. Вчився пересічно при постійному прихованому голоді, затиснутий між пошуками зарібку і лекціями, все цікавішими. А риб'ячий жир таки здолав його курячу сліпоту!

Відвідини театру із Кирилом Куриловичем, Романом Дорошенком і Борисом Педем на Янчукові контрамарки здружили і зблизили хлопців. Вони навіть записалися разом у міський літгурток, відвідуючи який вечорами раз на тиждень, познайомилися там із письменниками: Лесем Гомоном, Леонідом Недолею та Віталієм Чигирином, останній з яких жив у селі і навідувався на гурток лише іноді.

Місцем проведення літсемінарів був зал будинку саносвіти, а керівником гуртка було обрано Аркадія П'юро, завідувача будинком, лікаря за фахом і поета та знавця французької та німецької мов, завдяки матері, викладачці їх у педінституті. На семінарах читалися лекції з теорії літератури і, звичайно, прослуховувалися нариси, оповідання та вірші самих семінаристів. «Гартівець» Гомін приводив приклади із своїх «Контрольних цифр» та «Голгофи», «плужанин» Недоля — з «Полонених хенців», «ваплітець» Чигирин читав свої вірші та оповідання, а Аркадій П'юро — переклади із німецької і французької. Янчукові недолугі вірші й нариси, як і інших авторів, часом критикувалися «врознос», проте гурток не розпадався, а навпаки — спаювався.

Завдяки літстудійцю Петрові Нероді Янчук цієї весни врешті відвідав удома його брата — декана і професора інституту Василя Самійловича — батькового знайомого. Докладно розпитавши Петра про долю десятидушої родини батька Карпа і про джерела утримування його самого, той схвалив і перехід хлопця із робфаку, і методи підробітків на життя, а після пригощення обідом ще й познайомив гостя з подіями, про які студент не відав, насамкінець запросивши його «запросто» ходити до них для читання без виносу книжок та одержання порад при «складних ситуаціях», яких «у всіх тепер доста» і яким «потурати зась».

— У місті та й в усій так званій нашій республіці знову почалися масові арешти та виловлення інтелігенції, але цього разу саме тих, що на березі Дніпра справляли Пасхальне Воскресіння чи у синагозі святкували Пасах. Для чого кажу це? А для того, що репресивні органи змушують найпаче студентів підписувати у відозвах вимоги їх покарання, а як можна вимагати кари для того, кого не знаєш, і про провину якого не відаєш?! Отож, бережися легковажності, коли мова йде про долі людей!

— Вдячний за пораду... А чи можу вже сьогодні попросити у вас щось для прочитання.

— Це ось листування Леніна і полемічні диспути його із Дмитром Донцовим. Почитай, може сподобаються, вони вже тепер рідкісні, а в подальшому будуть і зовсім недоступними. Читай не для захоплення, а лиш для ознайомлення і, Боже упаси, нічого не занотовуй, тільки запам'ятовуй! Читай у хаті або в альтанці у дворі і ні з ким не ділися, що, де і коли читав!

Були то два журнали: «Літературно-науковий вісник» НТШ зі Львова і «Знаття» з Харкова. Янчук аж до стемніння читав і перечитував їх у дворі, домовившись прийти закінчити завтра. Додому пішов під неймовірним враженням! А прийшовши, експромтом написав вірша,