У пазурах вампіра. По відродженні. Блок другий - Андрій Хімко

— Пожди під дверима, — взяв той гроші, а за мить подав зі здачею роковані два квитки.

Янчук схопив їх, не роздивляючись, сховав у кишеню і подався до виходу, перепрошуючи старого.

Квитки коштували по півтора карбованці, і дівчина, якій Петро віддав одного аж на Хрещатику, із вдячністю побажала заплатити подвійну ціну. Хлопець удавано відмовлявся, радив розміняти трояка, хоч мав у кишені на нього здачу, але врешті гроші таки взяв і тепер був подвійно радий, бо ж мав можливість побачити картину, та ще й безоплатно. Тож у піднесеному настрої всівся у скверику на лавку в чеканні початку сеансу.

Неабияк зрадів Янчук, коли, нарешті всівшись на своє місце, побачив поряд каштановокосу красуню-«дівасю», як тут же охрестив її, згадавши мимоволі Марію. Біло-рум'яне матово-чисте лице дівчини чарувало його, а ледь чутний запах парфумів дурманив йому голову, тож хлопець одразу й пошкодував, що взяв з неї подвійну плату.

— Ще раз тобі дуже дякую за квитка, — палко шепнула йому дівчина перед демонстрацією довгого журналу із виступом Сталіна на з'їзді перед затвердженням «його» Конституції.

Петрова радість поглибилася при безпосередньому перегляді кінокартини, бо під час найпікантніших ліричних та любовних моментів красуня палко хапала й тисла його руку своєю аж надто тендітною, соромлячи його якоюсь аж інтимною відвертістю. Спочатку він був подумав, що вона «не при собі», але пахощі дорогих парфумів вертали Янчука до думки, що його сусідка — просто пестунка у матері.

Надворі геть споночіло, як вони, повні вражень та розчуленості, повільно вийшли з кінозалу із юрбою глядачів і ніяково спинилися на узбіччі, не змовляючись.

— Може дозволиш, щоб я тебе провів додому, коли тобі далеко? — спитав студент притишено.

— Мені близько, але, як твоя ласка, проведи... Даруй мені прояви почуттів під час сеансу.

— Вони співзвучні моїм, з великою радістю їх тобі дарую, — сміливіше поглянув у вічі дівчині Янчук. — Я Петро, а ти?

— А я — Ліна, — рушила вона повільно.

— Не зустрінуть мене в путі твої «уболівальники»?

— Не зустрінуть, бо їх не маю.

Поволі ідучи, розговорилися, і Янчук ніби завівся. Напружуючи пам'ять, він сипав пригодами із власного життя, звертався і до знань із книжок, присолював оповідь латинськими поговірками, аж сам дивуючись власній дотепності, чим страшенно захопив слухачку. Подобалось їй і те, що провожатий не бахвалився, не намагався взяти її під руку, як інші, був веселим і жартував навіть над самим собою. А вже як заговорив про архонтів і стратегів Ольвії, про Зопіріона, Македонського і його мудру Таїс, про Мітрідата і хетів, про Херсонес, вино та гончарство, про Сулу, Арнака і Асандра, про лесбійських дів і любов, — дівчина не знала, що й думати.

Янчук і сам собі дивувався: звідки в нього ці акварелі пейзажів і такі барвисті фарби для килима казкового світу, де береться уміння веселками перекидатися від однієї теми до іншої. Ним володіло таке піднесення і поетичне натхнення, такі запал і захват, яких досі не знав у житті.

— Ну, Петре, з тобою не знудишся, — спинилася врешті дівчина біля напівпідвального будинку, з відкритих вікон якого чулася мелодія полонезу Огінського, виконувана на роялі. — Отут я й живу, — і показала очима саме на ті вікна. — Завдяки тобі я сьогодні не лише кінокартину побачила... Хто ти, де взявся?

— З неба впав, Ліно! Пилипом з конопель вискочив, — Янчук удав, що хоче вже йти. — Наговорив сто пудів вовни і всі повні. А де взявся, коротко не зрозумієш, а довго у тебе, боюсь, не стане часу і бажання слухати, — зітхнув студент, переступивши з ноги на ногу.

— То хто ти, Петре? — аж дуже зблизька запитала ще раз дівчина.

— А не приглушить мене із вікна твій батько обухом по голові? Тож він баритонить?

— Давай пройдемо до кінця кварталу і назад, — запропонувала дівчина. — Я хочу все-таки знати про тебе більше.

— Іншим разом, Ліно, якщо матимеш бажання, дізнаєшся. Боюся, коли почуєш, втечеш, — навмисне відтягував можливу сповідь студент, остаточно розуміючи, що ця їх зустріч випадкова. — Я — жебрак із вулиці!..

І хоч як коротко не намагався хлопець викласти свою історію, та його розповідь затяглася більш ніж на годину. Дівчина все більш серйознішала і з особливою участю підтримувала розмову. При тому вони зміряли квартал туди-назад десятки разів, аж поки батько з вікна не покликав дівчину своїм «не рано вже».

Янчук, прощаючись, запропонував Ліні сходити у наступну неділю в театр за контрамарками, і вона не лише радо згодилася, а й гаряче потисла його руку вже у дверях, що виходили прямо на тротуар.

— Рада, що зустріла тебе — цікавого, обізнаного, чемного, душевно багатого й гарного! — видихнула на прощання. — Дякую тобі за все! До неділі!..

Було вже дійсно дуже пізно, і Янчук поспішав додому, а думки його крутилися навколо нової знайомої: завішені її вікна символічно були зависокі для нього, а її матове лице і дві товсті коси — занадто красиві. В його душі тихо і несміло ніби прокльовувалося нове джерельце, дзюркочучи піснею, віршованими словами, теплим подихом, ніжною зажурою і сумом полонеза з якогось іншого світу.

«Не пара я їй! — вирвалося врешті із самого серця розпачем твердження вже у бабусиному дворі. — Не пара!»

Після того вечора Петро з Ліною побували і в драмтеатрі на контрамарки, і в кіно — на квитки, ніби придбані її батьком для себе й матері. Ідучи до Ліниного дому, бродили подовгу містом, сиділи в парках під черемхами, напоєні не лише недоторканною близькістю, а й пахощами цвітінь, і дівчина якось зізналася, що вона в батьків одиначка, що вчиться у восьмій групі першої школи та ще вечорами — у музичній, що радо буде з ним дружити — просто, без обіцянок і зобов'язань, з чого Петро зрозумів, що то була настанова батьків.

— Лише на дружбу я й сподівався, Ліно! Дуже різні ми за становищем, не кажучи про все інше, та й роки у нас не вирішальні, — вирвалося несподівано у Янчука, коли прощалися.

— Хіба просто так не можна бути справжнім другом — і відданим, і щирим? — запитала дівчина, ніби виправдовуючись. — Я тобі докажу, що можна, ще й як! — навикло затримала його руку у своїй вже на порозі. — Добраніч, лицарю! Хай щастить тобі!..