Готель - Артур Хейлі
— Дякую. Позначте в себе, що люкс звільнився; хай касир надішле рахунок поштою. — Тут йому спала на думку інша можливість. — А втім, не треба. Рахунок хай передадуть завтра мені, а я підготую листа з вимогою відшкодувати збитки.
— Добре, містере Макдермот. — Реєстратора наче підмінили. — Все буде зроблено, як ви кажете.
По-дружньому попрощавшись з ним, Пітер перейшов до незайнятого столу, за яким удень сидів один з молодших адміністраторів, відшукав у телефонній книзі номер Марка Прейскотта й назвав його телефоністці. За хвилину чи дві в трубці озвався сонний жіночий голос. Відрекомендувавшись, Пітер сказав:
— Міс Прейскотт доручила мені побалакати з Анною.
Той самий голос, вимовляючи слова на південний лад, відповів:
— Анна — це я. З міс Маршею щось сталося?
— Ні, з нею все гаразд, вона тільки попросила переказати, що залишиться на ніч у готелі.
— Даруйте, я не розчула, хто зі мною говорить, — сказала економка.
Пітер терпляче пояснив, а потім додав:
— Слухайте, якщо ви в чомусь сумніваєтеся, можете мені передзвонити. Наберіть комутатор «Сейнт-Грегорі» й попросіть, щоб вас з’єднали з адміністратором у вестибюлі.
— Гаразд, сер, я зроблю це, — зразу ж погодилася жінка. Менш як за хвилину їх знову з’єднали. — Ну от, тепер я спокійна, — сказала вона. — А то ми турбуємося за міс Маршу — батько її у від’їзді, не доведи, господи, скоїться щось…
Поклавши трубку, Пітер спіймав себе на тому, що Марша Прейскотт не йде йому з думок. «Треба буде побалакати з нею завтра, — вирішив він. — Зокрема, з’ясувати, що було перед тим, як на неї напали. І чому в номері був такий розгардіяш».
Він помітив, що Гербі Чендлер крадькома позиркує на нього з-за своєї конторки і, підійшовши до старшого розсильного, холодно промовив:
— Вам, здається, сказано було перевірити, що робиться на одинадцятому поверсі.
Очі на Чендлеровій тхорячій фізіономії невинно округлилися.
— А я перевіряв, містере Мак. Обійшов увесь поверх, і всюди було тихо.
«І це щира правда», — подумав Гербі. Кінець кінцем він наважився-таки піднятись на одинадцятий поверх, і там йому враз відлягло від серця, бо на той час було вже по всьому. Більше того, повернувшись у вестибюль, він дізнався, що обидві повії вже непомітно вислизнули з готелю.
— Може, ви недосить уважно прислухалися?
Гербі Чендлер уперто похитав головою.
— Я зробив усе так, як ви звеліли, містере Мак. Ви звеліли поїхати нагору — я й поїхав, хоч це не мій обов’язок.
— Що ж, гаразд. — Пітер відчував, що старший розсильний щось приховує від нього, але вирішив тим часом не припирати його до стінки. — Я з’ясую деякі обставини, і тоді ми, можливо, ще повернемося до цієї розмови.
Ідучи через вестибюль до ліфта, він відчував на своїй спині погляди Гербі Чендлера й старшого детектива Огілві. Цього разу він піднявся тільки на один поверх.
Крістіна чекала на нього в його кабінеті. Вона скинула черевички й з ногами вмостилася в зачохленому шкіряному кріслі — тому самому, в якому сиділа півтори години тому. Очі її були заплющені, думки витали десь далеко-далеко. Поява Пітера повернула її до дійсності.
— Нізащо не одружуйтеся із службовцем готелю, — сказав він їй. — Він собі не належить.
— Дякую, що вчасно попередили, — відповіла Крістіна. — А то я мало не закохалася в нашого, нового заступника шеф-кухаря. — Вона випростала ноги, вступила в черевички. — Більше ніяких неприємностей?
Він усміхнувся, радіючи, що знову бачить Крістіну, чує її голос.
— Для нас — ні. Для інших, можливо, ще будуть. Розповім по дорозі.
— По дорозі куди?
— Будь-куди, аби якнайдалі звідси. Цей готель мені сьогодні вже остогид, та й вам, напевно, теж.
— То, може, подамося у Французький квартал? Там іще все відчинено. А можна й до мене, я зготую омлети. Краще за мене їх ніхто не готує!
Пітер допоміг їй устати, підвів до дверей і, виходячи, вимкнув світло.
— Я тільки тепер зрозумів, чого мені весь час хотілося. Хай живе омлет! — вигукнув він.
9
Вони вийшли на вулицю і, обминаючи дощові калюжі, попрямували до кількаярусної автостоянки, розташованої за півтора квартали від готелю. Небо вияснювалось після короткої зливи, і в розривах між хмарами вигулькував майже повний місяць. Центр міста засинав; серед тиші вони чули тільки клаксони нічних таксі та свої власні кроки, що глухою луною відбивалися в глибокій темній ущелині між домами.
Заспаний доглядач стоянки подав з горішнього ярусу Крістінин «фольксваген», дівчина сіла за кермо, а Пітер, скоцюрбившись, вмостився поряд.
— Розкішно! Ви дозволите мені трохи випростатися? — Він обняв рукою спинку шоферського сидіння — ще трохи, і рука торкнулася б її плечей…
На розі Кенел-стріт їх затримав світлофор — перед ними велично проплив новенький туристський автобус.
— Ви обіцяли розповісти, що сталося, — нагадала вона.
Він наморщив лоба, повертаючись думками до готелю, потім коротко, без зайвих деталей, розповів усе, що знав про напад на Маршу Прейскотт. Крістіна мовчки вела маленький автомобіль на північний схід. Вона заговорила тільки після того, як Пітер переказав зміст своєї розмови з Гербі Чендлером і зауважив, що старший розсильний, очевидно, щось приховує.
— Приховувати — це він уміє. Тому й держиться у нас так довго.
— На вмінні держатися далеко не заїдеш, — кинув Пітер.
Крістіна зрозуміла його — вона знала, що Пітера як адміністратора дратують численні організаційні вади, але він не має влади виправити їх. В інших готелях, з чітко визначеною системою субординації, таких проблем взагалі не буває. Але в «Сейнт-Грегорі» діють неписані закони, а останнє слово завжди лишається за всевладним і свавільним Уорреном Трентом.
За звичайних обставин Пітер, один з найкращих випускників факультету готельної адміністрації Корнельського університету, давно знайшов би собі інше, пристойніше місце роботи. Та в тім-то й річ, що обставини були незвичайні: над ним висіли хмари, важкі й безпросвітні, і кар’єра його надовго зайшла в глухий кут.
Іноді він похмуро розмірковував над тим, як це сталося, і щоразу одверто признавався собі, що винен у всьому сам.
В «Уолдорфі», куди він влаштувався по закінченні університету, Пітерові Макдермоту пророкували блискуче майбутнє. Молодого заступника чергового адміністратора мали вже перевести на вищу посаду, коли сталося лихо: в робочий час його застукали в ліжку з мешканкою готелю.
Сама по собі ця історія ще могла б минутися йому. Самотні жінки частенько заграють із симпатичними молодими службовцями готелю, і рано чи пізно ті піддаються на спокусу. Звикла до таких випадків адміністрація обмежується, як правило, суворим попередженням.
Пітерову провину, однак, обтяжували зразу дві обставини. Чоловік
