Готель - Артур Хейлі

Завершивши свої підрахунки, Букер Т. пересвідчився, що цей місяць — а він уже кінчався — мало чим відрізнятиметься від попередніх. За чотири тижні видобуто із сміття близько двох тисяч срібних столових приборів, кожен ціною не менш як долар. А крім того, чотири тисячі пляшок по два центи штука, вісімсот цілих двадцятип’ятицентових склянок і велику кількість інших речей, серед яких була навіть — хто б повірив! — срібна супниця. Таким чином, за рік готель заощаджував близько сорока тисяч доларів.

Букер Т. Грем, чия тижнева платня становила тридцять вісім доларів, надягнув свій засмальцьований піджак і пішов до виходу.

На цей час у давно не біленому, облупленому коридорі чорного ходу, що виводив у глухий завулок Коммон-стріт, було вже людно. Працівники нічної зміни по одному й по двоє залишали готель, а назустріч їм сунула з усіх кінців міста денна зміна, і потік цей швидко зростав.

В кухонних приміщеннях засвічувалася електрика — підручні готували робочі місця для кухарів, які вже надягали в прилеглих роздягальнях свіжі білі халати. За кілька хвилин кухарі почнуть готувати тисячу шістсот сніданків, а потім, задовго до того, як буде з’їдено останню вранішню порцію яєчні з беконом, заходяться коло ленчу, замовленого сьогодні на дві тисячі персон.

На столі посеред кухні, поміж блискучих казанів, велетенських плит та інших аксесуарів сучасної кулінарної індустрії стояла одним-одна, несподівана тут, скромна й така домашня пачка вівсяних пластівців «Квакерські». Призначалася вона для тих нечисленних, але палких любителів гарячої вівсяної каші, які завжди бувають у кожному готелі й снідають цією кашею і в лютий мороз, і в нестерпну спеку.

Шістнадцятирічний підручний Джеремі Бем стояв перед великою фритюрницею, яку ввімкнув десять хвилин тому, поставивши регулятор, згідно з інструкцією, на температуру в двісті градусів[8]. Пізніше, коли надійде час смажити курчата, температуру можна буде швидко довести до потрібних трьохсот шістдесяти градусів. Сьогодні цій електропічці доведеться як слід попрацювати, бо фірмовою справою готельного ресторану будуть курчата, смажені по-південному.

Жир у фритюрниці вже розігрівся, але Джеремі здалося, що диму в ній куди більше, ніж звичайно, хоч вентилятор у витяжному ковпаку працював начебто нормально. Хлопець подумав, що про цей дим слід було б кому-небудь сказати, та потім згадав учорашнє: він зупинився подивитись, як готують соус, а помічник кухаря наскіпався на нього — мовляв, чого стромляєш носа не в своє діло. Ні, хай хтось інший клопочеться.

А в готельній пральні був свій клопіт.

Пральня, повна гарячої пари стара двоповерхова споруда, де кипіла гарячкова діяльність, стояла на подвір’ї «Сейнт-Грегорі»; від готелю до неї вів широкий підземний тунель. Кілька хвилин тому її завідувачка, галаслива, язиката місіс Айлс Шулдер, увійшла з цього тунелю, випередивши, як завжди, більшість своїх підлеглих. У вічі їй впала купа брудних скатертин, і це вмить вивело її з рівноваги.

За робочий день пральня пропускала двадцять п’ять тисяч штук білизни й одягу — від рушників та простирал, білих офіціантських сюртучків та кухарських халатів і до засмальцьованих комбінезонів технічного персоналу. Але останнім часом нормальній, чіткій роботі пральні почала заважати одна обставина, яка дратувала завідувачку до нестями. Річ у тім, що бізнесмени взяли собі звичку підбивати рахунки просто на скатерках, користуючись при цьому кульковими ручками.

— Ні, ти скажи, чи зробив би таке хтось із цих паскуд у себе вдома? — гримала місіс Шулдер на робітника нічної зміни, який відібрав розписані скатерки з великої купи. — Господи! Хай би спробував — жінка б йому так дала по с…і, що він місяць сидіти б не зміг! Скільки я туркала тим безголовим офіціантам, щоб стежили, щоб не допускали цього, та хіба ж вони послухають? — Вона засюсюкала, перекривлюючи: — Так, сер, авжеж, сер, цілую вас у гузно, сер. Пишіть, скільки хочете на скатерці, сер, ось вам іще одна кулькова ручка. Мені аби чайові, а на якусь там задрипану пральню начхати! — Місіс Шулдер звела дух і гарикнула на робітника, що, роззявивши рота, дивився на неї: — Ану, марш додому! Завдав мені на цілий день мороки та ще й стоїть, витріщається!

«Добре, що хоч догадався розсортувати скатерки, перше ніж пхати у воду», — подумала вона, коли робітник пішов. Розмитої водою чорнильної пасти не візьме вже ніщо, крім, хіба, паяльної лампи, і дорога такій скатерці одна — на смітник. А так Неллі — найкращій у пральні майстрині вибавляти плями — знову буде роботи до вечора. «Більшість скатерок із цієї купи вона, звісно, врятує, — похмуро подумала місіс Шулдер, — але тих паскудників я б таки добре вишпетила!»

Готель прокидався. На сцені й за лаштунками, в адміністративних приміщеннях, бюро обслуговування, теслярні, пекарні, друкарні, господарчій частині, слюсарні, заготівельному відділі, художньо-декоративному ательє, на складах, у гаражі, в майстерні для ремонту телевізорів — скрізь розпочинався новий день.

2

У своїх апартаментах — люксі з шістьох кімнат на п’ятнадцятому поверсі готелю — Уоррен Трент, щойно поголений Елоїсом Ройсом, підвівся з перукарського крісла. Гострий біль — мов дотик розпеченим залізом — пронизав його ліве стегно. Клятий ішіас; отже, сьогодні знов розгуляються нерви…

Приватна перукарня сполучалася з просторою ванною кімнатою, де було все — басейн в японському стилі, парня і навіть вмонтований у стіну акваріум, крізь шибку якого сумно витріщалися тропічні рибки. Обережно ступаючи, Уоррен Трент увійшов до ванної й зупинився перед величезним, на всю стіну, дзеркалом. Переконавшись, що поголено його бездоганно, він окинув критичним поглядом своє відображення. З дзеркала на нього дивилося пооране глибокими зморшками вугласте обличчя з хтивими губами, яким не чужий був і веселий усміх, гачкуватим носом та запалими очима, хитрими й уважними. Його чуприна, замолоду смоляна, мала тепер благородний срібний колір і була й досі густа й кучерява. Стоячий комір і широка краватка доповнювали портрет поважного джентльмена з південного штату.

За інших обставин його б утішив цей роками створюваний рафінований образ. Але сьогодні Уоррен Трент не відчув задоволення: серце йому, мов важкий камінь, гнітив неспокій, витісняючи всі радісні почуття: адже сьогодні був вівторок останнього тижня, і йому лишалося тільки чотири дні, всього лише чотири дні на те, щоб урятувати від краху справу цілого життя.

Кривлячись від цих гірких думок, власник готелю прошкандибав до їдальні, де на нього вже чекав сніданок. Біля накритого Елоїсом Ройсом дубового трапезного столу, на якому аж сяяли накрохмалені серветки й срібні прибори, стояв скляний візок