Іван Богун. У 2 тт. Том 2 - Юрій Володимирович Сорока
Першим приголомшливу звістку приніс спітнілий Нечипоренко. Він з'явився на порозі полковницького шатра в променях сонця і, ввалившись, безсило пройшов шатром та сів на Богунове похідне ліжко. Рухом смертельно втомленої людини здійняв свій бронзовий бургіньот і кинув його прямо на підлогу. Заходився послаблювати ремені, що утримували залізні наплічники.
Іван, котрий сам щойно зайшов до шатра, використовуючи затишшя, яке утворилося в битві, щоб нашвидку перекусити, кілька секунд мовчав, здивовано поглядаючи на осавула. Очікував, що той почне розмову першим. Урешті не витримав. Сів у фотель поряд з великою скринею, котра одночасно правила і за стіл, указав рукою на ліжко:
– Ти нічого не переплутав, осавуле?
– Про що ти?
– У мене склалося враження, що мій осавул приперся до мене і тепер скидає обладунки з метою завалитися тут спати. Може, переконаєш мене у протилежному?
Нечипоренко зітхнув.
– Вибач, полковнику, щось я зовсім втомився. Надто довго ми сюди йшли, аби все так закінчити.
– Як? – напружився Іван. Він згадав, що не більше години тому Нечипоренко вирушив із двома сотнями в дозор з метою відшукати можливі шляхи обходу польського лівого флангу. До здивування його дивною поведінкою домішалося передчуття чогось поганого. І передчуття не ошукало.
– Іслам-Ґерай замирився з ляхами і знявся з табору. В даний час він прямує на південь. Ми втратили майже сорок тисяч чудової легкої кінноти.
– Чорт забирай! – Богун одним стрибком підскочив до стіни, де поруч зі зброєю та обладунками висів футляр з далекозорою трубою. Швидко, майже бігом вискочив він із шатра і навів трубу на східну частину табору, туди, де поміж вишикуваними до бою полками утворився великий проміжок і де ще півгодини тому розташовувався татарський кіш. І хоч місце для спостережень було обрано не надто вдало – заважали зарості верболозу і насипаний козаками вал, навіть звідси можливо було помітити пусте поле на тому місці, де ще вчора палали багаття татарського обозу, витоптану тисячами ніг траву і купи різноманітного непотребу, котрий залишився після татар. Іван опустив трубу і повернувся до шатра. Мовчки кинув прилад на скриню і сів у крісло…
До пізнього вечора козацьке військо стримувало удари польських полків, котрі з відходом орди активізувалися настільки, що почали тіснити частини правого флангу війська Хмельницького, хоча раніше битва велася з невеликою, але перевагою козаків. Усе ж навіть зрада Іслам-Ґерая не призвела до катастрофічних наслідків, котрі могли настати з утворенням у фронті козацької армії такої широкої проріхи. Богдан Хмельницький швидко перекинув на оголену дільницю вісім тисяч кінноти і дав наказ відходити до болотистих берегів Пляшівки. Саме вони, вкриті верболозом і майже непролазним баговинням, могли досить ефективно прикрити тил війська, котре раптово опинилося перед загрозою бути оточеним майже чвертьмільйонною польською армією.
Ніч пройшла досить спокійно, а над ранок серед козаків Кальницького полку поширилися неясні чутки, що Хмельницький нібито полишив табір і вирушив у невідомому напрямку. Богун швидко вмив обличчя, нахилившись над умивальником в кутку шатра, і покликав джуру. Наказав викликати Нечипоренка.
– Я піду до гетьмана, – кинув він до осавула. – Залишишся тут за мене.
– Панська воля, – знизав плечима Нечипоренко, – та тільки ноги дарма зіб'єш. Немає Хмельницького в таборі.
– Тобто як немає?
– А так! – Нечипоренко зайшовся злим сміхом. – Люди мовлять, помчав Мотрону свою ловити, клята баба чи то знову з Чаплинським сплуталася, чи то листування з ним розпочала.
– Але це неможливо…
– Чому?
Іван не встиг відповісти. До шатра увійшли полковник Джеджалій і Омелько Деривухо. Джеджалій привітався, коротко кивнувши головою, і запитливо подивився на Богуна:
– Тобі вже відомо?
– Про відхід татар чи про відсутність у таборі гетьмана? Я волів би знати більше, чорт забирай!
– Іслам– Ґерай відмовився брати участь у битві й веде орду у напрямку Козина.
– Це я вже бачив. Але чому?! І де Хмельницький?
– Достеменно невідомо, на мою думку, поляки провели з ханом досить великий переговорний процес, наслідки якого ми сьогодні бачимо. Крім того, ще від часів Зборова хан досить чітко давав зрозуміти, що його зовсім не влаштовує наша цілковита перемога над Польщею. Що ж до Хмельницького… Я маю звістку, що він кинувся наздоганяти хана і був ним заарештований. Тепер гетьман у татарському коші.
Богун, не бажаючи вірити почутому, повільно покрутив головою:
– Але це неможливо! Під час битви… Ляхи отримують таку перевагу, котрою не скористався б хіба що дурень.
Джеджалій зітхнув:
– На жаль, це так.
Далі все відбувалося, наче в поганому сні. За допомогою надлюдського напруження сил до ранку проміж болотистою Пляшівкою та її невеликим рукавом, котрий носив назву річки Пліснявої, було побудовано потужний табір з високими валами, шанцями і ровами. Польська кіннота, котра була вже готова кинутися для того, аби одним потужним ударом докінчити почату зрадою татар справу, змушена була зупинитися. Укріплений табір був надто міцним горішком для важкоозброєної кінноти. Піхотні ж підрозділи, кількість яких була не надто великою, ризикували зазнати надто важких втрат, здобуваючи цю вирослу за одну лише ніч фортецю. Після довгих нарад і суперечок польські командири вирішили відмовитися від штурму, адже, попри те, що вали таїли в собі цілком реальну небезпеку позбутися піхотних полків, козацьке військо було не менш сильним, аніж на початку битви, тож могло досить вдало контратакувати драгунів і гусар після того, як ландскнехти обламають зуби під час штурмів. Набагато вдалішим королеві й сенаторам видався план взяти козацький табір в облогу і поступово заморити голодом відрізаних від постачання українських вояків. Спливав день за днем, запаси хліба танули на очах. Табір гудів
