Рукопис, знайдений у Сараґосі - Ян Потоцький
Перший твір Філона трактував створення світу, передовсім же розглядав властивості числа сім. У цьому творі автор називає Бога Батьком, що повністю відповідає засадам єгипетської теології, а не стилеві Біблії. Там ми також знаходимо, що змій є алегорією насолоди і що історія жінки, створеної з чоловічого ребра, також є алегоричною.
Той же Філон написав ще твір про сни, де говорить, що Бог має два храми: один з них — це весь світ, а жерцем у ньому є слово Боже; другий же — чиста й розумна душа, жерцем якого є людина.
У своїй книзі про Авраама Філон ще ясніше висловлюється в єгипетському дусі, бо говорить:
Той, якого Святе письмо називає «сущим» (тобто тим «який є»), по суті є батьком усього. З обох боків оточують його сили буття, найдавніші й найтісніше з ним поєднані: творча сила й правляча сила. Одна зветься Богом, друга — Господом. Поєднаний з тими силами, він являється нам раз в одиничному, раз у потрійному вигляді: в одиничному, коли душа, зовсім очищена, підноситься над усіма числами, навіть над числом два, таким близьким одиничності, і досягає поняття простоти й самодостатності; у потрійному ж — являється душі, ще не зовсім допущеній до великих таїн.
Той же Філон, який розплатонився аж до втрати розуму, — це той самий, що пізніше був послом до імператора Клавдія. Його дуже поважали в Александрії, і майже всі еллінізовані євреї, захоплені красою його стилю й потягом, який усі люди мають до нового, прийняли його науку настільки, що незабаром вже, так би мовити, тільки називалися євреями. Книги Мойсеєві стали для них свого роду тлом, на якому вони ткали, як їм заманеться, свої власні алегорії і таємниці, зокрема ж міф троїстості.
У ті часи єсеї вже утворили своє дивне товариство. Вони не одружувались, не мали ніяких багатств, усе належало загалу. Врешті-решт дочекалися появи нових релігій, мішанини юдаїзму і магії, сабеїзму й платонізму, і повсюди — безліч астрологічних забобонів. Давні релігії повсюди валилися зі своїх підпор.
Коли Вічний Жид дійшов до цих слів, ми опинилися біля місця для відпочинку, тому він покинув нас і пропав десь у горах. Під вечір циган, маючи вільний час, так продовжив своє оповідання:
Продовження історії ватажка циган
Молодий Суарес, розповівши мені історію свого поєдинку з Бускеросом, страшенно захотів спати, тому я дав йому спокій, а наступного дня, запитавши, що сталося далі, отримав таку відповідь:
Продовження історії Лопеса Суареса
Бускерос, поранивши мене в плече, сказав, що для нього справжнім щастям є ця нова можливість виявити мені свою відданість. Він розірвав мені сорочку, перев’язав плече й відвів до хірурга. Той оглянув мене, перев’язав мої рани, послав за каретою і відвіз додому. Бускерос наказав поставити собі ліжко в передпокої. Невдалий наслідок моїх спроб позбутися нахаби примусив мене відмовитися від таких намірів, і я скорився долі.
Наступного дня в мене почалася лихоманка, яка зазвичай властива скаліченим. Бускерос продовжував нав’язувати мені свої послуги, ні на мить не покидаючи мене. Четвертого дня я нарешті зміг вийти з перев’язаною рукою на вулицю, п’ятого дня до мене прийшов слуга сеньйори Авалос і приніс листа, якого Бускерос одразу схопив і прочитав:
Інеса Моро до Лопеса Суареса
Я довідалася про твою дуель і що в тебе поранене плече. Вір мені, я дуже страждала. Тепер треба буде вдатися до останнього засобу. Я хочу, щоб мій батько застав тебе у мене. Це сміливий намір, але мене підтримує тітка Авалос, яка нам допоможе. Вір людині, яка вручить тобі цего листа — завтра вже буде пізно.
— Сеньйоре дон Лопес, — сказав ненависний мені Бускерос, — бачиш, що цього разу тобі без мене не обійтися. Ти ж погодишся, що кожна така справа за самою своєю природою неначе для мене й придумана. Я завжди вважав, що тобі страшенно пощастило, коли ти зумів завоювати мою дружбу, але сьогодні ти більше, ніж коли-будь, пізнаєш її ціну. Присягаюся моїм заступником святим Рохом, що якби ти дозволив мені закінчити мою історію, то побачив би, що я зробив для герцоґа Аркоса, але ти перервав мене, та ще й так раптово. А зрештою, я не скаржуся, бо рана, яку я тобі завдав, дозволила мені дати нові докази моєї тобі відданості. А зараз, сеньйоре дон Лопес, благаю тебе лиш про одну милість: ні в що не втручайся, поки не надійде вирішальна мить. А тим часом — жодних балачок, жодних запитань! Вір мені, сеньйоре дон Лопес, вір мені!
Сказавши це, Бускерос вийшов до другої кімнати з довіреним слугою сеньйорити Моро. Бони там довго один з одним шепталися, нарешті Бускерос повернувся сам, маючи в руці свого роду схему із зображеною на ній вуличкою Авґустинців.
— Оце, — сказав він, — кінець вулиці, яка веде до домініканців. Там стоятиме слуга сеньйорити Моро з двома людьми, за яких він поручився. Я сховаюся на протилежному кінці вулиці з кількома вірними товаришами, які є й твоїми друзями, сеньйоре Лопес. Ні, ні — я помилився, їх буде тільки двоє, решта залишиться біля задніх дверей, у засідці на людей Санта-Маури.
Я вважав, що ці плани дають і мені право висловити свою думку. Я хотів довідатися, що весь цей час робитиму, але Бускерос різко перебив мене, сказавши:
— Жодних балачок, дон Лопес, жодних запитань! Так
