Мир хатам, війна палацам - Юрій Корнійович Смолич

— Від імені Центральної Ради — велике спасибі, мсьє! Від імені партії українських соціал–демократів — спасибі ще більше, дорогий колего!

— Бувайте здорові, мсьє. Радий був з вами познайомитись! — Альбер Тома приязно посміхнувся і попростував до дверей.

— Так ми будемо надіятись, мсьє? — гукнув йому навздогін Винниченко.

Він побачив, як карк Тома здригнувся — Тома згідливо хитнув головою. Міністр поспішав, бо за дверима його вже, мабуть, заждались шанувальники та шанувальниці. Одначе Винниченко встиг, поки відчинялися двері, ще гукнути йому:

— Моє прізвище — Ві–ні–шен–ко! Я — заступник голови Центральної Ради, а наш голова, мсьє Грушевський, трохи, знаєте, той… пронімецької орієнтації, — кажу це вам дискретно, як колезі по партії. Отже, не той… Ві–ні–шен–ко!

Кивнувши, Тома відчинив двері — гамір з площадки ввійшов у курилку з новим вибухом вигуків «вів ля Франс», «вів Альбер Тома», «вів ля гер», — Тома переступив поріг, гомін пішов у туман, і Винниченко залишився сам.

— Ху!

Справу зроблено, і зроблено, либонь, непогано!

Хай тепер втреться своєю бородою, не сьорбавши борщу, той старий тюхтій! Винниченко може доповісти Малій раді, що грандіозний скандал, спричинений недоумкуватістю Чорномора, він блискуче ліквідував, крім того — і теж власними силами — вступив, сказати б, у прелімінарні договірні взаємини з республікою Францією.

Піднесений духом, Винниченко вийшов з курилки і задріботів по сходах униз.

Франція вимагає активної участі в війні? Що ж — це логічно з її боку: вона воює, отже, й зацікавлена в перемозі. Франції потрібно за всяку ціну повернути до активної дії російську армію? Теж зовсім логічно. А коли цілу російську армію повернути неможливо, то варто повернути до війни бодай якусь її частину. Хіба не логічно? А коли ця частка чисельністю майже така, як вся армія самої Франції, то… такий аргумент не може не переконати тигра Клемансо та добрячої душі президента Пуанкаре! І буде зовсім логічно для Франції — зробити відповідний дипломатичний тиск на російський Тимчасовий уряд щодо задоволення домагань Центральної Ради. Що ж, в ім'я цього — хіба не логічно кинути утворювану українську національну армію в бій, на війну проти цього самого — німецького імперіалізму?

Війна!

Гм! Взагалі, принципіально, Винниченко був проти війни і з перших днів задекларував себе запеклим пораженцем. І через це мусив всю війну переховуватись під чужим прізвищем то в Петрограді, то в Москві, то під Москвою, в санаторії. Бо за ним полювала царська охранка, щоб кинути у в'язницю.

Та пораженцем став Винниченко, власне, тому, що перемога Австрії та Німеччини була б слушною нагодою для відокремлення України від Росії — нехай і під протекторат тієї ж Австрії чи Німеччини.

Але так було раніше — до того, як відбулася в Росії революція. Після Лютневої революції соціал–демократ Винниченко прийшов до висновку, що від революційної Росії Україна може дістати більше, ніж від цісарської Австрії та кайзерівської Німеччини. Тим–то, зразу після Лютневої революції, Винниченко категорично змінив своє ставлення до війни: він став революційним оборонцем. Хіба не логічно?

Правда, якщо Тимчасовий уряд не схоче задовольняти вимог України щодо її незалежного державного життя, то Винниченко — хіба логіка на те не штовхає? — може ще раз змінити своє ставлення до війни і знову зробитись пораженцем.

Та коли демократична Франція допоможе Україні стати суверенною державою, тоді — інша річ: тоді Винниченко може залишитись на позиціях війни до перемоги.

Хіба не логічно?

Оточений бурхливим натовпом, Тома вже спустився по сходах, але вимушений був зупинитись, бо між колонами якраз стовпилась делегація фабзавкомів та профспілок, ще досі не закінчивши своєї суперечки з Боголєповим–Южиним. Побачивши у себе за спиною високого гостя, штабс–капітан клацнув острогами і мерщій відступився.

Голова делегації, металіст Андрій Іванов негайно ж скористався з несподіваної, хоча й жаданої зустрічі.

— Пане міністр! — гукнув Іванов, щоправда, по–російському, так що Тома не міг зрозуміти ні слова. — Упорядчики урочистого вітання вашої особи не допустили нас, робітників, в зал, де відбувалась ця зворушлива церемонія. Але ми дуже раді, що сліпий випадок дав нам можливість адресувати–таки до вас і наше пролетарське слово!

Боголєпов–Южин відступився зовсім: депутація пролетаріату, здається, не мала нічого лихого на думці.

Євгенія Бош продовжила думку Іванова французькою мовою:

— Ми, пролетарі, не прийшли вітати вас, пане міністр! Ми прийшли заявити, що шлемо вітання французькому революційному пролетаріатові через