Синi етюди - Микола Хвильовий

Правда, славетний винахiд (про нього далi, це саме той винахiд, що зробив iм'я Iвана Iвановича безсмертним!) примушує автора написати ще невеликий роздiл, але, по-перше, цей передостаннiй роздiл є, так би мовити, роздiл не обов'язковий (нетерплячий читач може його й не читати), а, по-друге, великим злочином було б обминути те, чого обминути нiяк не можна.

Отже, пiсля осени прийшла, як i треба було чекати, зима.

Морози були лютi, але мiй герой самовiддано томився в духотi: його будинок, що на вулицi Томаса Мора, викликав на "соцiалiстичне змагання" (так саме i написано в домкомiвських книжках) будинок, що на вулицi Щукина, i тому не можна було "пiдкачати" навiть в сенсi опалення: кожний iз будинкiв доводив, що вiн теплiший за свого супротивника i що вiн не тiльки умiє боротись з буржуазiєю, але й з природою з поспiхом сперечається. I от колись, сидячи в такiй от духотi, Iван Iванович сказав:

- Галакточко! - сказав колись Iван Iванович.- Я почуваю, що я можу прислужитись своїй партiї, по-перше - партiйною та радянською роботою, а по-друге - й своїми винаходами.

- Що ти надумав, Жане? - сказала Марфа Галактiонiвна, кусаючи державнi горiхи (вона нiколи принципово не купувала горiхiв у приватника i їла тiльки державнi горiхи з державних лiсiв, саме тi, що, як подарунок, присилав їй брат - лiсничий). Ну, говори - я послухаю.

- Бачиш,- промовив Iван Iванович,- сидiв я оце й думав про лiто. Прийде, значить, лiто, а з ним прилетять i мухи. Ти уявляєш, як вони перешкоджають нашiй роботi? Жах! Так от я й вирiшив: треба вигадати якусь мухобойку. I я вигадаю, даю тобi чесне комунiстичне слово. Ти думаєш, що менi бракує таланту? Ну, не скажи, голубонько!

- Чому ж бракує? - промовила товаришка Галакта, пiдкочуючи очi до лоба.- Я зовсiм не сумнiваюсь! Буває так, що талант проявляється навiть у простого народу, а ти ж iнтелiгент, з вищою освiтою.

Такий вiдгук з боку дружини на його бажання винайти мухобойку так пiдбадьорив мойого героя, що вiн тут же приступив до роботи. По-перше, вiн написав заяву до свого комосередку, щоб його звiльнили вiд партнавантаження (бюро комосередку вже на другий день звiльнило його вiд партнавантаження "як наукового робiтника, що працює над власним винаходом"), а подавши заяву, взявся за мухобойку.

Всю зиму Iван Iванович самовiддано ламав собi голову i тiльки напровеснi прийшов до того висновку, що вiдповiдно найновiшим досягненням технiки, мухобойку треба зробити за допомогою електрики. Тодi Iван Iванович почав студiювати деякi дисциплiни i почав робити спроби. На його столi появились електроскопи з листочками, вiн утворював, скажiм, протилежнi електрики на сполучених електроскопах, вiн ловив "електричний вiтер" i гасив ним свiчку. Вiн звертався до лейденської банки та франклiнового колеса i, нарештi, пiсля довгої працi, вражений був раптом у саме серце загадкою про т. зв. спробу Гальванi. Як вiдомо, Гальванi довiв, що м'язи й нерви у тварини можуть бути за джерела електрики, але Iвана Iвановича страшенно зворушило те, що при сполученнi нерва i м'язiв жаби, скажiм, жаб'яча нiжка дригає. Зворушувало саме те, що вона дригає. Мiй герой iнакше i не уявляв собi смерти мухи на електричнiй мухобойцi, як смерть, що їй, так би мовити, прелiмiнарне вiдповiдало дригання нiжками.

В скорому часi Iван Iванович зробився героєм дня нашого, як вiн говорить, заздалегiдь i з обуренням вiдкидаючи ганебне мiщанство, "з голови до п'ят революцiйного мiста": вiн таки винайшов електричну мухобойку. Про нього заговорили всюди, а Марфа Галактiонiвна стала ще бiльше поважати його. Секрет винаходу не було оголошено, але вiдомо було, що мухобойка надзвичайно оригiнальне била мух: коли муха сiдала на апарат мойого героя i саме на тому мiсцi, де за проектом бажано було, щоб вона сiла, електрика обов'язково вбивала її.

- От тiльки бiда,- говорив Iван Iванович,- що муха не завжди сiдає там, де треба… Ну, нiчого,-додавав вiн.- Нiчого!..

I вiн мав рацiю - так додавати. Головне - початок, а потiм якось удосконалиться: коли не вiн удосконалить свiй апарат-мухобойку, то синок його Май, пiдрiсши, завершить справу свого талановитого батька-винахiдника. Одним словом, Iван Iванович на деякий час заспокоївся. Саме на той час, поки його голову знову не пронизала нова генiальна iдея.

Як уже було сказано, будинок мойого героя був у станi "соцiалiстичного змагання". Цей надзвичайно похвальний факт теж мiг би навести Iвана Iвановича на ту думку, що "соцiалiстичне" можуть змагатися не тiльки колективи, але й окремi iндивiдууми, та цього не трапилося, а навiв його на цю думку (хоч на перший погляд i дивно!) - навiв його власний радiорупор.

Вiдпочивав, значить, мiй герой на канапi i чекав чергового концерту з мiсцевої радiостанцiї. Май i Фiалка гралися в спальнi з мадмуазель Люсi, товаришка Галакта сидiла з його другом Методiєм Кириловичем у кабiнетi. Раптом зашипiло.

- Гало! Гало! Говорить радiостанцiя на хвилi…- i т. д. Прекрасно! Але чує тут Iван Iванович вiд конферанса, що радiостанцiя бере сьогоднi на себе роль плацдарму для "соцiалiстичного змагання". Конкретно кажучи, сьогоднi (конферанс говорить) змагаються: балабаєшник, скрипник, бандурист, пiанiстка, домрист, гармонiст та гобойщик.

- Iнтересно послухати! - подумав мiй герой.- Подивимось, хто кого!

Першим виступив балабаєшник. Беручи до уваги, що саме так, по вищезазначеному, змагатися можуть тiльки здоровi мажорнi елементи нашого суспiльства, балабаєшник на цей раз найшов можливим заграти якусь песимiстичну пiсеньку, що їй досi не давали мiсця на радiостанцiї. В такому ж дусi грали й iншi змагальники. Мiй герой спершу незадоволено хитав головою, але потiм прийшов до тiєї ж думки, що й балабаєшник ("саме так, по вищезазначеному, змагатися можуть тiльки здоровi, мажорнi елементи нашого суспiльства"), i, прийшовши до цiєї думки, раптом прийшов i до другої.

- Методiю Кириловичу,- покликав вiн схвильованим голосом свого симпатичного колегу.- Я вас викликаю на соцiалiстичне змагання!

Сказавши це, Iван Iванович протер окуляри своєю бiлоснiжною хусткою, з вдячнiстю подивився на радiорупор i нарештi помандрував до їдальнi, де його симпатичний друг сидiв з його ж таки милою дружиною. Момент був не зовсiм вдалий для зустрiчi двох приятелiв (Методiй Кирилович ще не встиг зовсiм очутитись пiсля iнтимної розмови з товаришкою Галактою), i все-таки до згоди прийшли негайно.

- Я ваш виклик приймаю! - обсмикнувшись нарештi, рiшуче заявив Методiй Кирилович.Будь ласка!

I тут же вирiшено було, що Iван Iванович