Синi етюди - Микола Хвильовий
Але гостi, на жаль, публiка дуже капризна. Погодившись зайти до когось о першiй годинi, скажiм, вони о першiй нiколи не приходять, i їх мають чекати до четвертої. Але й о четвертiй вони, на жаль, не являються, i їх чекають до сьомої. Нарештi годинник показує пiв на восьму, i тодi виявляється, що гiсть не може прийти.
Так було i з "товаришем iз центру". Увечорi прибiг Валентин i сказав Лесi, що ревiзор просить в неї "пробачення за турботи", але сьогоднi вiн у Бродських нiяк не зможе бути… певнiше, не змiг, бо ревiзор i вiн, Валентин, уже "пошамали" в б'єргальцi.
- Ти хочеш сказати, що вiн завтра буде в нас обiдати? - сказала Леся.
- Завтра?..- Валентин зам'явся.- I буде i не буде. Завтра ж, Лесiчко, недiля i, значить… Що значить?
Репортер з захопленням потер руку об руку i з не меншим захопленням почав iнформувати свою дружину про план i перспективи на завтрашнiй день. За репортеровим планом виходило так, що вранцi вони (себто Леся, вiн, редактор i ревiзор), забравши з собою всю закуску i всi напої, що їх наготувала Леся, сiдають на пароплав i їдуть до Берестечка. Зiйшовши на берег, вони йдуть до виноградаря Бергмана i там улаштовують маленький пiкнiк. Додому вони повернуться вечiрнiм херсонським пароплавом. Поїздка (Валентин клянеться чесним комунiстичним словом!) обiцяє багато непоганих хвилин, i треба тiльки якось улаштувати з дiтьми.
Репортер все-таки почував себе трохи нiяково перед дружиною.
(Хiба, мовляв, не можна було ранiш сповiстити про таке вирiшення? Навiщо ж вiн мучив її цiлий день бiля примуса?) Репортер, нарештi, побоювався, що ображена дружина не захоче пiдтримати компанiї "на пiкнiк", саме тому вiн так гаряче й насiдав на Лесю. Але вияснилося, що вiн зовсiм даремно робив це, бо, як тiльки вiн змовк, Леся одразу ж схопила його в обiйми i сказала, що вона дає змогу їхати до Берестечка i що вона дуже задоволена з плану. Бiльше того, вона, не довго думаючи, навiть легко розв'язала справу з дiтьми:
- З понедiлка,- сказала вона,- до нас мусить прийти праля. Але я її попрохаю, щоб вона прийшла в недiлю. Пiд її догляд ми i залишимо дiтей.
- От i добре! - сказав трохи здивований Валентин (вiн все-таки не чекав такої швидкої згоди) i, трохи погравшись iз дiтьми, лiг на своє лiжко. Б'єргальський обiд, треба гадати, не обiйшовся без пива, i тому в скорому часi репортер солодко i безм'ятежно хропiв.
Тодi Леся приспала дiтвору, сходила до пралi (праля, слава Богу, погодилась!) i, повернувшись, сiла бiля вiкна розчiсуватись. Iншого разу (та ще й так набiгавшись) вона поспiшила б лягти на кровать i скорiш заснути, але зараз вона й не думала про сон.
Леся зовсiм неспроста так хутко погодилася їхати до Берестечка, нi скiльки не образившись на Валентина i на гостя за їхню нетактовнiсть. Рiч у тiм, що, по-перше, ревiзорiв приїзд i без перспективи зустрiтись з ним на загородньому "пiкнiку" дуже схвилював її. Схвилював якось приємно, нiжно й молодо. Навiть бiльше того - вiн схвилював її, так би мовити, заборонено: недарма ж вона про це не сказала чоловiковi i навiть не думала про це щось говорити йому. По-друге, довiдавшись про завтрiшню поїздку, вона вiдчула тiльки почуття подяки до нетактовного Валентина.
Власне, нiчого особливого не трапилось, i все-таки, розпустивши своє довге волосся i спершись лiктем на пiдвiконня, Леся стала так карколомне мрiяти, як мрiяли якiсь екзальтованi героїнi давно прочитаних нею романiв. Леся навiть згадала мадам Боварi, i думка про цю женщину вiддзеркалилась в її серцi нiжним, давно незнаним тремтiнням.
Зi схiдного обрiю раптом виглянув лiтнiй задумливий мiсяць i повис над сусiднiм сараєм. Надднiпрянський провiнцiяльний городок стихав. Не чути було нi грохоту пiдвод комгоспiвських биндюжникiв, нi гулу вантажних авт. Вгомонились уже й голоси провiнцiяльних мешканцiв, що весь день метушились по базарних вулицях. Давно проревiв вечiрнiй пароплав, вирушаючи на пiвдень.
Уже кiлька рокiв живе Леся в цьому провiнцiяльному городку. Приїхала вона сюди з Валентином iз Харкова, де вона прожила всього один рiк i вiдтiля так не хотiлося i все-таки треба було їхати, бо Бродського посилали на провiнцiю, а вона свого чоловiка дуже любила i тому не могла його самого вiдпустити, їхала вона сюди з цiлковитою упертiстю, що скоро знову повернеться до Харкова. (Хiба Валентин не обiцяв улаштувати це повернення?). А приїхавши, стала чекати. Потiм, коли виявилося, що з Харковом треба розпрощатися коли не навiки, то принаймнi на довгий час, Леся покинула чекати, тим паче що Валентин пообiцяв, що вони i на глухому березi Днiпра найдуть "повне людське життя". Потiм вияснилося, що iсторiя, так би мовити, повторюється: як i вищезгаданi героїнi, Леся замiсть Харкова i "повного людського життя" дiстала одноманiтнi безперспективнi днi. Тодi Леся зрiдка стала замислюватись.
Леся була звичайна собi жiнка-мрiйниця, яких так багато у нас, на Українi, i про яких, мабуть, нiчого нового i не скажеш. Але й зав'язка цього оповiдання, на жаль, теж дуже нескладна. Схвилював Лесю ревiзорiв приїзд не тому, що ревiзор був, скажiм, її давнiй знайомий, в котрого вона, припустiм, була закохана, а тiльки тому, що вiн приїхав iз Харкова - з того города, про який вона так часто мрiяла i який що довше вона його не бачила, то бiльше приваблював до себе. Як i на всяку провiнцiялку, Харкiв на Лесю справив сильне вражiння. Автобуси, трамваї, опера, драма, шестиповерховi будинки, великий рух на вулицях i т. д. i т. п. - все це й досi стояло перед її очима. I тепер, одiйшовши в даль минулого, це ж таки все набрало надзвичайної привабливости. Як i вся наша романтична республiканська молодь, Леся сприймала харкiвське життя, як життя, по меншiй мiрi, казкове, i тому не дивно, що i зустрiч з харкiвським ревiзором так схвилювала її. Хiба харкiвських мешканцiв вона, принаймi пiдсвiдоме, не вважала за людей якихсь особливих, небуденних, хiба вона не сподiвалася вiд ревiзора багато цiкавого почути? Нарештi (тут уже безперечно пiдсвiдоме), хiба вiд зустрiчi з ревiзором вона, трохи екзальтована i змучена розчаруванням жiнка, могла не чекати чогось надзвичайного, чогось такого, що може раптом перевернути все її життя?
Леся подивилась на Валентина.
