Синi етюди - Микола Хвильовий

V

I от мої симпатичнi герої увiйшли вже в свою кватиру, також i про те, як може звичайний випадок наробити багато неприємностей.

I от мої симпатичнi герої увiйшли вже в свою кватиру. Всюди зразковий порядок i все на своєму мiсць Явдоха порається у кухнi бiля помийного корита, мадмуазель Люсi вишиває сорочку своєму майбутньому нареченому. Дiти уже сплять безм'ятежним сном.

- Ти не пам'ятаєш,- спитав Iван Iванович,- менi не подавали на зiбраннi записок?

- Здається, нi! - сказала Марфа Галактiонiвна. Мiй цiлком задоволений герой одсунув од себе чашку з чаєм i взяв портфель.

- А все-таки подивимось! - сказав вiн.- Може, я так захопився, що й не помiтив, як укинув якось.

Iван Iванович полiз у теку i почав там ритись. Рився вiн не довго, бо раптом натрапив на якийсь документ. Вiн витяг його.

- В чому справа? - сказав Iван Iванович i зблiд.

- Що ти там найшов, Жане? - спитала Марфа Галактiонiвна.

Iван Iванович подивився на дружину розгубленими очима й передав їй документ. Марфа Галактiонiвна вихопила iз рук Iвана Iвановича вищезгаданий таємний документ i теж зблiдла.

- Як ти гадаєш,- спитав Iван Iванович.- Що це значить?

- Не розумiю! - розвела руками Марфа Галактiонiвна.

- Чи не пiдсунув хтось нарочито… з метою скомпрометувати мене? Як ти гадаєш?

Марфа Галактiонiвна уважно подивилась на стелю: вона думала. Вона довго думала i нарештi сказала:

- Все можливо… - сказала вона.- Я знаю: у тебе багато ворогiв.

- Що ти кажеш, Галакточко! - скрикнув Iван Iванович.- У мене багато ворогiв? Чого ж ти менi ранiш про це не говорила?

- Я не хотiла тебе турбувати! - зiдхнула Марфа Галактiонiвна.- Навiщо про це говорити, коли в тебе й так погане серце!

- Хто ж тi вороги? - знову скрикнув Iван Iванович.

- Я не знаю! - зiдхнула Марфа Галактiонiвна.- Як я їх можу знати, коли вони таємнi.

Iван Iванович в розпуцi схопився руками за своє волосся й похилився на стiл.

Проте вiн мав рацiю: документ, що його хтось пiдсунув у його портфель, i справдi був страшний документ. Це була хоч, може, й легальна, але, на жаль, ще не оголошена стенограма якогось пленуму ЦК. Це була, можливо, зовсiм не таємна, а можливо, й цiлком таємна книжечка, бо мiй герой її, на жаль, зовсiм не читав, а прочитати зараз (та ще й всю!) вiн нiяк не мiг. Як нарочито, в цей момент за вiкном знову побiг дрiбний осiннiй дощик, i здавалося уже Iвану Iвановичу, що й справдi в нашому життi є мiсце для мiнору i що не завжди однаково свiтить електрика: iнодi бадьорим радiсним свiтлом iдеологiчно витриманого куточка, а iнодi трохи iнакше.

- Ну, так що ж робити? - спитав Iван Iванович пiдстреленим голосом.

- Очевидно, треба цю книжечку негайно спалити - i квит! - сказала Марфа Галактiонiвна.

- Спалити? А ти певна, що її не нарочито пiдложено менi? А що як спитають, де я її дiв?.. Може, однести її Семену Яковичу?

- I це не дiло! - сказала Марфа Галактiонiвна.- Знову ж таки спитають, де ти її взяв?

- Боже мiй! - простогнав мiй герой.- Що менi робити! Марфа Галактiонiвна теж не знала, що робити. Чого тiльки вона не передумала в цей момент. Але проклятий документ загадково маячiв на столi i розгадки не видно було.

Але от раптом почало вияснятись, i Марфа Галактiонiвна скрикнула.

- Я вже знаю! - скрикнула вона.- Це непорозумiння!

- Що ти хочеш сказати? - з полегшенням зiдхнув Iван Iванович.

- Я хочу спитати тебе: де лежав твiй портфель? Здається, на портфелi Семена Яковича?

Iван Iванович приложив пальця до своїх уст i задумався.

- Здається,- сказав вiн,- здається, на портфелi Семена Яковича.

- Ну й от! Так знай же: цей документ положив у твiй портфель не хто iнший, як Семен Якович, i положив зовсiм випадково.

- Як так випадково? - не зрозумiв Iван Iванович.

- А так! Я пам'ятаю, вiн щось виймав зi свого портфеля, i, очевидно, саме цю книжечку. Вiн, мабуть, хотiв нею iлюструвати свою промову, але потiм передумав i положив її… та уже не в свiй портфель, а випадково - в твiй!

- Генiальна iдея! - скрикнув Iван Iванович.- Ти, голубко, їй-богу, як Шерлок Холмс… Тiльки як його спитати?

- Ну, це просто,- сказала Марфа Галактiонiвна.- Iди зараз до телефону i поцiкався, чи не загубив вiн чогось iз свого портфеля.

Мiй герой схопивсь зi свого стiльця й побiг до кабiнету. Чути було, як вiн нервово взяв рурку i чiтко сказав:

- Сорок ноль два… Не вiльно?.. Фу!.. Чорт!..

Чути було, як вiн знову сказав: "4002", але знову було не вiльно. I так до трьох разiв. На четвертий раз Iвана Iвановича сполучили з Семеном Яковичем, а за двi хвилини мiй герой вже вскочив до їдальнi.

- Ти не помилилась! - скрикнув вiн i схопив в свої обiйми свою симпатичну й догадливу дружину.- Ти не помилилась! Семен Якович випадково положив цей документ у мiй портфель!

Марфа Галактiонiвна надзвичайно радiла такому щасливому кiнцю i запропонувала навiть Iвану Iвановичу повечеряти з вiрменською.

I от Iван Iванович вже лежить на своїй сюрпризнiй лiжницi i читає останнiй номер "Правды". З радiорупора чути оркестр якоїсь оперетки, а з кухнi чути, як Явдоха порається бiля помийного корита.

Марфа Галактiонiвна зняла спiдницю й залишилась в панталонах. Вона пiдiйшла до дверей в дитячу спальню i сказала:

- Ессоutez! Передайте менi, будь ласка, ночний горщик.

- Avec plaisir, madame,сказала мадмуазель Люсi i передала сосуд.

Потiм мадмуазель Люсi пiшла до дитячих колисок, де вже спали безм'ятежним сном Май i Фiалка, а Марфа Галактiонiвна полiзла на сюрпризну лiжницю й посунула Iвана Iвановича до стiни своїм шикарним торсом.

…Ну, а все ж таки,- сказала вона.- Чим же соцiалiзм вiдрiзняється вiд комунiзму… Конкретно?

- Боже мiй! Я ж тобi вже говорив,- сказав Iван Iванович,- комунiзм - це вища, так би мовити, iдеальна суспiльна форма.

Марфа Галактiонiвна. широко позiхнула й погасила електрику. Скоро в кiмнатi чути було легенький храп. За вiкном мжичив осiннiй дощик мажорного сезону. Пiсля трагiчної подiї з вищеназваним документом Iвану Iвановичу снились поля i м'яко-бiрюзове небо, де прекраснi горизонти тривожать душу тiєю легенькою тривогою, що не запалює тебе бунтом дрiбнобуржуазного iмпресiонiзму, а зовсiм навпаки: ласкає радiсним спокоєм мажорно-монументального реалiзму.

VI

Чим же треба кiнчити, а також i про те, що ж не дає авторовi скiнчити негайно.

Чим же треба