Синi етюди - Микола Хвильовий

Марфа Галактiонiвна знову зупинилась i знову здивовано подивилась на свого чоловiка.

- Я тебе все-таки не розумiю! - ще раз сказала вона. Тодi Iван Iванович побiдно визирнув поверх своїх окулярiв i сказав тремтячим вiд задоволення голосом:

- А що, як ми для штуки поставимо так питання: Росiя - раз, Україна - два, Грузiя - три, Бiлорусiя - чотири. Хiба це буде одна країна?

- Але ти не подумав про економiку? - кинула товаришка Галакта.

- Правильно! Я про економiку не подумав, але я подумав, що для маси так буде яснiш,- сказав Iван Iванович.

- Тодi твоя генiальна iдея є не що iнше, як глупота,- рiзко кинула Марфа Галактiонiвна. Товариш Жан образився: мовляв, навiщо так ображати його?

- Нiчого подiбного! - сказав вiн.- Це буде не зовсiм поганий полемiчний прийом.

- Але цей "прийом" може привести тебе до буржуазної України.

Мiй герой раптом вдарив себе по колiну: мовляв, це вже, їй-богу, слушне зауваження!

Словом, Iван Iванович певний, що ми "для маси" будуємо соцiалiзм не в однiй країнi, а саме в кiлькох, але, беручи на увагу той факт, що в центральнiй пресi ще так не ставилось питання i не дебатувалось в цiй площинi, беручи на увагу також те, що на такiй "формулi" може зiграти хтось, Iван Iванович одмовляється вiд цiєї iдеї i цiлком стоїть на постулатах останнього пленуму ЦК. '

В таких цiкавих розмовах мої герої пройшли половину путi,- тiєї святкової путi, що один раз на тиждень (а саме в четвер) веде декого iз "iдеологiчно витриманих" партiйцiв саме до залу засiдань Iвана Iвановича.

Уже вечорiло. То тут, то там - по дорозi - фаркали люкси. У церквi дзвонили до вечiрнi, i дзвiн цей тривожив душу кожного обивателя. Обиватель, очевидно, думав про воскресiння Христа, але Iван Iванович про це зовсiм не думав i нарочито думав про антирелiгiйну пропаганду. Iнша справа гудки на заводах: от коли б вони заревли! О, тодi мiй герой теж вiдчув би якусь тривогу на душi (власне, не на душi - пробачте за цей безпардонний iдеалiзм!-а якось бiльш монiстично). Але думав би Iван Iванович не про якусь там первiсну християнську комуну, а саме про матерiалiстичну дiалектику. Це зовсiм не значить, що вiн хоче вульгарно прищепити дарвiнiзм до соцiологiї,- Боже борони! Iнакше вiн не йшов би зараз на зiбрання комосередку, так би мовити, реr реdes Apostolorum, а найняв би вiзника й поїхав вiзником,- це значить, що Iван Iванович (iз слiв Семена Яковича) завжди був, єсть i буде зразковим будiвничим радянської держави.

По дорозi до моїх героїв пiдiйшов Методiй Кирилович, i скоро вони входили до залу засiдань комосередку.

IV

Зал засiдань комосердку, а також i про те, як проходили збори.

Це - досить-таки симпатично-декорована кiмната. Кожний її закуток нагадує глядачам, що вiн не просто закуток, а головним чином "червоний куточок". Тут висять на стiнi мало не всi вождi революцiї.

Крiм вождiв, тут багато рiзних революцiйних плакатiв з рiзними текстами - профсоюзного, комсомольського та iншого походження. Тексти страшенно цiкавi, художньо витриманi (художня простота!) i такi переконуючi, що погляд нiколи на них довго не затримується: одразу все ясно й зрозумiло. На правiй стiнi в ореолi "монументального реалiзму" висить мiсцева стiнгазета. Це надзвичайно цiкава газета. Там вам i оригiнальнi вiддiли, як от: "маленькi дефекти великої машини", тут вам i їдкi сатири на мiсцеве начальство, як-от: "шашнi бувшої кандидатки в комсомол машинiстки Попадько".

…Iван Iванович сiв на першому стiльцi у першому ряду. Поруч його сiла Марфа Галактiонiвна, а далi - Методiй Кирилович.

Було тихо. Тiльки зрiдка прокидалось то тут, то там стримане шепотiння. Раз у раз рипали дверi, i зал потроху залюднювавсь. За вiкном настирливо дзвонили до вечiрнi, i смiшно було, що десь там, у церквi, люди стоять перед лампадками i думають про iдеалiстичнi катакомби перших християнських мученикiв, а тут нiяких лампад нема, свiтить цiлком матерiалiстична електрика i люди думають без всякої iдеалiстичної белiберди.

- Ти пам'ятаєш, яку поставлено сьогоднi доповiдь? - спитав тихим голосом Iван Iванович i подивився на Марфу Галактiонiвну.

- Хiба ти забув? - сказала товаришка Галакта.- Та сьогоднi ж доповiдь про останню вилазку проти самокритики.

- О! - сказав Iван Iванович i пiдняв свiй нiжно-бiлий вказательний палець.

I вiн мав рацiю саме так пiдняти палець. Це значило, що мiй герой сьогоднi буде уважно ловити кожне слово i нi разу не задрiмає тiєю безм'ятежною дрiмотою, коли певний, що можна спокiйно трохи поспати, бо, по-перше, в потрiбний момент (коли голосують одноголосне) Марфа Галактiонiвна легенько штовхне його пiд бiк, i, по-друге, Iван Iванович певний був, що його комосередок "нiколи не зрадить iнтересiв пролетарiату".

- Iнтересно послухати! - сказав мiй герой i подивився на Методiя Кириловича.

- Надзвичайно iнтересно! - сказав Методiй Кирилович i, пiдсунувшись ближче до свого друга, промовив таємничим голосом: - у нас… теж єсть!..

- Що єсть? - не зрозумiв Iван Iванович. Методiй Кирилович подивився бистрими очима по сторонах - праворуч, лiворуч, назад - i нарештi прошепотiв чiтко i рiшуче:

- Дискусiйщик! Ви розумiєте? Справжнiй дискусiйщик… От вгадайте, де вiн?

Iван Iванович вiд такої несподiванки аж одкинувся назад.

- Що ви говорите? - сказав вiн схвильовано.- В нашiй примiрнiй ячейцi єсть дискусiйщик?.. Галакточко, ти чуєш?

Але Марфа Галактiонiвна вже почула цю сенсацiю i уважно розглядала обличчя присутнiх членiв.

- Чи не кур'єр? - спитала вона, пронизуючи поглядом дальню фiгуру, що самотньо сидiла в останньому ряду.

- Нє! - рiшуче одрубав Методiй Кирилович. Тодi Марфа Галактiонiвна знову забiгала очима по стiльцях.

Комосередок явився вже, так би мовити, iп соrроrе: прийшли всi члени колегiї, прийшли завiдуючi вiддiлами i начальники та замiсники рiзних канцелярiй, прийшов уже голова мiсцевкому i три рядових службовцi, прийшла й органiзаторша жiнок i її органiзацiя: секретарша головного начальника, секретарша головного зама i жiнка головного начальника (остання, як i Марфа Галактiонiвна, нiде не посiдала посади i, як i Марфа Галактiонiвна, доглядала своїх дiтей). Словом, не прийшли ще тiльки секретар комсомолу i сам головний начальник, що мусiв сьогоднi робити доповiдь.

…Товаришка Галакта губилась в догадках i нiяк не могла вгадати, хто ж цей дискусiйщик.

- Ага! - сказав нарештi Iван Iванович.- Я тепер знаю: це, очевидно, уборщиця!

- Нiчого подiбного! - сказав Методiй Кирилович.- Уборщиця не може бути дискусiйщицею, бо вона тiльки кандидатка в партiю.

- Ну, так хто ж такий? - мало не скрикнула Марфа Галактiонiвна.- Ну, не мучайте мене!..

Методiй Кирилович