Ярмарок суєти - Вільям Мейкпіс Теккерей
Я…я звелів приготувати карету, — пояснив Джоз. — І… і поштових коней. Ісидор пішов по них.
Чого це вам заманулося кататися вночі? — запитала жінка. — Хіба Емілії не краще полежати? Я її щойно вклала.
То підійміть її,— мовив Джоз, — вона повинна встати, чуєте? — Він аж тупнув ногою. — Кажу ж вам, що я д замовив коні. Всьому кінець, і…
І що? — запитала місіс О’Дауд.
Я їду в Гент, — відповів Джоз. — Усі їдуть, знайдеться місце й для вас! Ми вирушимо за півгодини.
Майорова дружина глянула на нього безмежно зневажливим поглядом.
Я не рушу з місця, поки О’Дауд не скаже мені, куди їхати. Ви собі їдьте, містере Седлі, якщо хочете, а ми з Емілією, звичайно, залишимося. Вона поїде! — сказав Джоз і знов тупнув ногою. Місіс О’Дауд, узявши руки в боки, стала в дверях спальні.
Ви хочете відвезти її до матері? — запитала вона. — Чи самі квапитеся до матусі, містере Седлі? До побачення і щасливої дороги, сер. Bon voyage, як вони тут кажуть, і послухайтеся моєї поради: поголіть вуса, бо вони вас доведуть до біди.
От чорт! — застогнав Джоз з люті, страху й приниження.
Тієї миті зайшов Ісидор, також розлючений, Pas de chevaux, sacrèbleu! — зашипів він.
Усі коні були в дорозі. Того дня в Брюсселі не тільки Джоз піддався паніці.
Але страхові Джоза, і так уже великому й дошкульному, судилися дійти майже до крайньої межі того ж таки вечора. Ми вже згадували, що покоївка Поліна мала son homme à elle в лавах армії, яка вирушила назустріч імператорові Наполеону. її коханий був бельгійським гусаром родом із Брюсселя. Військо цієї нації виявило в тій війні все що завгодно, тільки не хоробрість, і молодий Ван-Кутсум, Полінин обожнювач, був надто добрим солдатом, щоб не послухатися наказу свого полковника тікати з поля бою. Коли гарнізон стояв у Брюсселі, молодий Регул (він народився в революцію) не відчував тягаря служби і майже весь свій вільний час бавив на кухні в Поліни. Кілька днів тому він попрощався з заплаканою коханою, набивши собі кишені та ранець всілякими смачними речами з її комори, і вирушив у похід.
Тепер для полку Регула похід уже скінчився. Він входив у склад дивізії під командуванням принца-наступника Оранського, і якщо брати до уваги довжину шабель та вусів і добротність мундирів та спорядження, то Регул і його товариші були найкращим загоном, яких будь-коли скликали на збір військові сурми.
Коли Ней кинувся на передові загони союзних військ і почав штурмувати одну позицію за другою, поки поява головного корпусу британської армії, що прибув із Брюсселя, не змінила становища в битві під Катр-Бра, ескадрони, серед яких був і Регул, відзначилися великою активністю у відступі перед французами: їх послідовно вибивали з однієї позиції на іншу, яку вони, з свого боку, дуже квапилися зайняти. їхній відступ затримала тільки британська армія з тилу. Отже, вони змушені були зупинитися, і ворожа кавалерія (кровожерне завзяття якої не можна засуджувати дуже суворо) мала нарешті можливість зіткнутися з хоробрими бельгійцями; але ті воліли краще зустрітися з англійцями, ніж з французами, і, швидко обернувшись до них спинами, промчали крізь англійські шеренги й розпорошилися хто куди. Полк перестав існувати. Його ніде не було. Він не мав штабу. Регул опам’ятався, коли вже мчав верхи за багато миль від поля бою, зовсім самітний. То де ж він мав шукати прихистку, як не на кухні у відданих обіймах Поліни, якими вона його так часто зустрічала? — Близько десятої на сходах будинку, де Осборни, як заведено на континенті, займали один поверх, почувся брязкіт шаблі. Потім почувся й стукіт у кухонні двері, і Поліна, яка щойно вернулася з церкви, мало не зомліла зі страху, коли, відчинивши, побачила стомленого гусара. Він був такий блідий, як опівнічний драгун, що приходив тривожити Леонору. Поліна була б зойкнула, якби не боялася, що з’явиться господар і побачить її приятеля. Тому вона стримала крик, завела свого героя до кухні й заходилася пригощати його пивом та найкращими шматками з обіду, якого Джоз так і не з’їв. Гусар довів, що він не примара, убгавши в себе велику кількість м’яса й пива, а жуючи, розповів історію своїх злощасних пригод.
їхній полк, мовляв, виявив дивовижну відвагу і якийсь час стримував натиск усієї французької армії. Але врешті їх перемогли, як на цю пору уже й англійську армію. Ней знищував кожний полк, з яким стикався. Бельгійці марно пробували втрутитись і припинити різанину англійців. Брауншвейзьці розгромлені, а їхній герцог убитий. Це була безладна débâcle. Регул намагався втопити в пиві своє горе з приводу поразки.
Ісидор, що також зайшов до кухні, вислухав усю цю розмову й побіг передати її своєму господареві.
Всьому кінець! — гукнув він Джозові.— Мілорда герцога взято в полон, герцога Брауншвейзького вбито, англійська армія тікає хто куди, врятувався тільки один чоловік, і він тепер сидить на кухні… Підіть послухайте його самі.
Джоз, хитаючись, подався до кухні, де Регул усе ще сидів на кухонному столі, присмоктавшись до кухля з пивом. Намагаючись розмовляти французькою мовою, яку, скажемо щиро, він дуже калічив, Джоз почав благати гусара, щоб той і йому про все розповів. Чим далі описував Регул нещастя, тим воно більшало. Він єдиний з полку не поліг на полі битви. Він бачив, як упав герцог Брауншвейзький і як тікали чорні гусари. А шотландців змели гармати.
А *** полк? — пробелькотів Джоз. Порубаний па шматки, — відповів гусар. Почувши це, Поліна зойкнула: О моя господиня, ma bonne petite dame! І вона так заголосила, що її крик розлігся по всьому будинку.
Очманілий з ляку, Седлі не знав, як і де шукати порятунку. Він помчав з кухні назад до вітальні і кинув благальний погляд на двері Емілії, які місіс О’Дауд зачинила й замкнула на ключ у нього перед носом, але, згадавши, як зневажливо вона поставилася до нього, трохи постояв біля них, прислухався, тоді вирішив уперше за цілий день вийти на вулицю. Схопивши свічку, Джоз почав шукати свого кашкета
