Мобі Дік, або Білий кит - Герман Мелвілл

Це була чорна голова з гострим верхом; ледь погойдуючись серед непорушного спокою, вона здавалася головою Сфінкса в пустелі. «Говори, велика і велична голово, — стиха мовив Ахаб, — ти не маєш бороди, але здаєшся волохатою, бо тебе повиває водорість; говори, велика голово, і відкрий нам свою таїну. Ти пірнала глибше від усіх пірначів. Ця голова, яку зараз освітлює сонце небес, сягала глибинних основ світу. Там, де тліють у забутті імена і кораблі, де поховані таємні надії та іржаві якорі; там, де у трюмі земного фрегата, наче в трупарні, лежать мертвим вантажем кістки мільйонів загиблих; там, у цій страшній водній країні, твій рідний дім. Ти бувала там, де не бував жоден із пірначів, куди не сягає дзвін; ти дрімала біля моряків, чиї безсонні матері віддали б життя за мить такого сну. Ти бачила, як закохані, сплівшись в обіймах, кидалися в море з палаючого корабля і, серце до серця, поринали в буремну безодню, вірні одне одному, коли їх зрадило саме небо. Ти бачила вбитого капітана, якого пірати вночі скинули за борт; він багато годин плив у вічну ніч невситимої безодні, а його вбивці продовжували свій шлях, живі й неушкоджені — і швидкі блискавки освітлювали корабель, що мав принести вірного чоловіка до ніжних, палких обіймів. О голово! Ти бачила доволі, щоб розтрощити планети і змусити Авраама зректися віри; але ти не озвешся ні словом!»

— Бачу корабель! — пролунав тріумфальний вигук зі щогли.

— Справді? Це радує, — відповів Ахаб, різко випроставшись, і грозові хмари на його чолі розвіялися. — Цей радісний крик серед мертвого спокою міг би наставити на добрий шлях того, в кому ще є добро… Далеко звідси?

— Три румби справа по борту, сер, і вітер жене його до нас!

— Ще краще! Може, це святий Павло йде сюди, щоб принести вітер у цей безвітряний спокій! О природа, о душа людини! Така глибока подібність між вами, що її не виразити в слові; найменший з атомів живої матерії має свою таємну подобу в душі.

Розділ 71

Історія «Єровоама»[260]

Пліч-о-пліч наближалися до нас корабель і вітер; але вітер випередив корабель, і скоро «Пеквод» загойдався на хвилях.

Трохи згодом уже можна було побачити в підзорну трубу вельботи на палубі незнайомого корабля, а побачивши чатових у нього на щоглах, зрозуміти, що це китобійне судно. Але корабель був так далеко і так швидко мчав під усіма вітрилами — мабуть, до нового місця полювання, — що «Пеквод» не мав змоги наблизитися до нього. Тому ми підняли сигнальний прапор і чекали, якою буде відповідь.

Слід зауважити, що кожний корабель американського китобійного флоту, подібно до військових кораблів, має свій особистий прапор; усі ці прапори зібрані в спеціальній книзі, де напроти них зазначені назви кораблів, яким вони належать, і така книга є в кожного капітана. Завдяки цьому командири китобійних суден можуть легко впізнавати інший корабель у морському просторі, навіть з великої відстані.

Нарешті незнайомий корабель відповів на сигнал «Пекводу», піднявши свій прапор; то був «Єровоам» з Нентакету. Він обрасопив реї, сповільнив хід, ліг у дрейф на траверзі «Пекводу» з підвітряного борту і спустив шлюпку; вона швидко підійшла до нас, але в ту мить, коли матроси за командою Старбака хотіли спустити штормтрап для капітана, що прибув з візитом, той раптом замахав руками з корми своєї шлюпки, даючи зрозуміти, що ці приготування непотрібні. З'ясувалося, що на борту «Єровоама» розгулялася епідемія, і капітан Мейх'ю боїться заразити команду «Пекводу». І хоча ні він сам, ні команда його шлюпки не постраждали від епідемії, хоча його корабель перебуває на відстані в половину гарматного пострілу від нашого і нас розділяли чиста морська вода і свіже повітря, він, сумлінно дотримуючись карантинних порядків, що заведені на суші, відмовився ближче спілкуватися з «Пекводом».

Проте відстань не завадила спілкуванню. Шлюпка «Єровоама», тримаючись на віддалі в декілька ярдів, йшла на веслах нарівні з «Пекводом», який стрімко різав хвилі (на той час вітер подужчав), приспустивши грот-марсель; часом хвиля несподівано кидала її вперед, і вона обганяла «Пеквод», але вправний стерновий одразу повертав її на належне місце. Так, раз у раз перериваючись через ці — або подібні — дії, з борту на борт велася розмова; проте в ній траплялися паузи і з цілком іншої причини.

Одним із веслярів у шлюпці «Єровоама» був чоловік вельми своєрідної зовнішності, що впадала в око навіть серед дикої китобійної команди. Він був малий на зріст, худий, з вигляду моложавий; його обличчя було рясно обсипане ластовинням, а жовте волосся звисало сплутаними пасмами. Він був одягнений у довгополий сюртук якогось химерного фасону і бляклого горіхового кольору; надто довгі рукави були закачані на зап'ястях. Глибоке, нездоланне, фанатичне божевілля світилося в його очах.

Щойно побачивши його з «Пекводу», Стабб вигукнув:

— Це він! Це він! Той довгополий мерзотник, про якого нам розповіли на «Таун-Хо»!

Стабб згадав дивну історію «Єровоама» та одного з його матросів, яку нам розповідали трохи раніше на «Таун-Хо». Згідно з цією розповіддю, а також з деякими відомостями, отриманими згодом, «довгополий мерзотник» узяв під свою оруду майже весь екіпаж «Єровоама». Ось його історія.

Цей чоловік вийшов із секти божевільних трясунів[261] Ніскаюни, які вважали його великим пророком; на їхні ідіотські потаємні збіговиська він спускався з небес — крізь душник у стелі, — і провіщав, що в майбутньому буде відкорковано сьому посудину, яка лежала у нього в жилетній кишені і містила, слід гадати, не порох, а лауданум[262]. Потім з незбагненної апостольської примхи він покинув Ніскаюну і переїхав до Нентакету, де із спритністю, властивою божевільним, удав із себе нормального, розважливого чоловіка і спробував найнятися матросом на «Єровоам», що вирушав у китобійне плавання. Його взяли в команду; та щойно корабель вийшов у відкрите море, як божевілля його розбурхалося. Він назвав себе архангелом Гавриїлом, наказував капітану стрибнути за борт, оприлюднив маніфест, де оголосив себе визволителем усіх островів і духовним володарем Океанії. Непереборна впевненість, з якою він виголошував цю маячню, темна зухвала гра його безсонної збудженої уяви, жахи справжнього божевілля — усе це оточувало Гавриїла в очах забобонних матросів ореолом святості. І більше того, його боялися. Оскільки такий чоловік на кораблі не давав