Твори в 4-х томах. Том 1 - Ернест Міллер Хемінгуей
— Де тут ванна? — спитав я.
Кон плакав. Лежав долілиць на ліжку й плакав. На ньому була біла теніска, як ті, що їх він носив у Прінстоні.
— Я винен, Джейку. Будь ласка, вибач мені.
— Чорта лисого.
— Будь ласка, вибач, Джейку
Я стояв коло дверей і мовчав.
— Я ошалів. Ти ж можеш це зрозуміти.
— Це я зрозумів.
— Брет убиває мене.
— Ти назвав мене звідником.
Мені було однаково. Я хотів лягти в гарячу ванну. У ванну, повну гарячої води.
— Я знаю. Будь ласка, забудь про це. Я ошалів.
— Ну, гаразд.
Він плакав. Голос у нього був смішний. Він лежав у своїй білій сорочці на ліжку в темряві. В сорочці-тенісці.
— Завтра вранці я поїду.
Тепер він плакав нечутно.
— Брет убиває мене. Я тепер знаю, що таке пекло, Джейку. Що таке пекельні муки. Відколи ми зустрілися тут, Брет ставиться до мене так, наче я їй зовсім чужий. А мене це вбиває. Адже я жив з нею в Сан-Себастьяні. Ти ж, мабуть, знаєш. Мене це вбиває.
Він лежав ницьма на ліжку.
— Ну, я йду приймати ванну, — сказав я.
— Ти був моїм єдиним другом, і я так кохав Брет.
— Ну, — сказав я, — бувай.
— І все намарно, — сказав він. — Геть усе — намарно.
— Що саме?
— Все. Будь ласка, скажи, що ти вибачив мені, Джейку.
— Гаразд, — сказав я. — Авжеж.
— Це жахливо. Це пекельні муки, Джейку. Тепер усе пропало. Геть усе.
— Ну, — сказав я, — бувай. Мені треба йти.
Він перевернувся на спину, сів на край ліжка, потім підвівся.
— Бувай, Джейку, — сказав він. — Ти ж подаси мені руку?
— А чого ж. Можна.
Ми потисли один одному руки. В темряві я не бачив виразу його обличчя.
— Ну, — сказав я, — до ранку.
— Вранці я поїду.
— А, так-так, — сказав я.
Я вийшов. Кон стояв на дверях свого номера.
— Ти себе добре почуваєш, Джейку?
— Добре, — відповів я. — Все гаразд.
Я довго шукав ванну кімнату. Насилу знайшов. У ній стояла глибока фаянсова ванна. Я відкрутив крани, але вода не пішла. Я посидів на краю ванни, а коли встав, то виявилося, що я скинув черевики. Я пошукав їх, знайшов і поніс униз. Знайшовши свій номер, я ввійшов, роздягся й ліг у ліжко.
Збудив мене гуркіт оркестру, що проходив вулицею. Голова страшенно боліла. Я згадав учорашню обіцянку: показати Едні, Білловій приятельці, як бики мчать вулицею до арени. Вдягнувшись, я спустився сходами й вийшов на свіже вранішнє повітря. Люди поспішали через площу, прямуючи до арени. По той бік площі перед квитковими касами стояли ті самі черги. Вони чекали сьомої години, часу, коли почнуть продавати квитки. Я перебіг вулицю й увійшов до кафе. Офіціант сказав мені, що мої друзі були тут і пішли.
— Скільки їх було?
— Двоє сеньйорів і одна сеньйорита.
От і чудово. Една, отже, була з Біллом і Майклом. Учора ввечері вона боялася, що вони вранці не встануть. Тому й попросила, щоб я неодмінно зайшов за нею. Я випив кави й разом з натовпом подався до арени. Ноги вже корилися мені, але голова дуже боліла. Довкола все було чітке й ясне, і в місті стояв запах раннього ранку.
Дорога, що вела від околиці міста до арени, розгрузла. За огорожею аж до самої арени стояв натовп, на зовнішніх галереях і на горішній площадці амфітеатру люди скупчилися суцільною масою. Я почув вибух ракети, зрозумів, що не встигну на арену до появи биків, і тому протовпився до огорожі. Мене притисли до дощок. У проході між огорожами поліція підганяла юрму. Люди йшли — а дехто й біг підтюпцем — у бік арени. Потім уже бігли всі. Якийсь п'яниця послизнувся і впав. Двоє поліцейських ухопили його й відтягли до огорожі. Тепер юрма бігла щодуху. Нараз глядачі в один голос закричали. Просунувши голову між дощок, я побачив, як бики забігають з вулиці в довгий прохід. Вони бігли швидко й наздоганяли юрму. І тут інший п'яний відскочив від загорожі, тримаючи обома руками куртку, як матадор — свій плащ. Він хотів попрацювати з биками. Обидва поліцейські кинулися до нього, один схопив його за барки, другий оперіщив кийком, потім підтягли до огорожі, притисли його й самі притислися до дощок і простояли так, поки не пробігли останні з юрми й бики. Попереду биків бігло так багато народу, що у воротах арени утворилася тіснява, і коли бики, важкі, обляпані багном, наставивши роги вперед, гуртом добігли до воріт, один бик вихопився вперед, прохромив рогом спину одного з бігунів і підняв його в повітря. Коли ріг устромився в тіло, руки в чоловіка впали, голова відкинулася назад, а бик підняв його і кинув на землю. Потім бик спробував поцілити ще одного бігуна, але той сховався в юрмі, і юрма проскочила ворота, а слідом і бики. Червоні ворота арени зачинилися, глядачі із зовнішніх галерей амфітеатру протовплювалися досередини, над ареною розлігся крик, потім — знову крик.
Чоловік, якого прохромив бик, лежав ницьма в притоптаному багні. Люди лізли через огорожу, й за мить я вже не бачив нічого, бо натовп щільно обступив його. З арени долинали крики. Кожен крик означав, що бик нападає на людей. Що голосніший крик, то страшніші події відбуваються на арені. Потім злетіла ракета, й це означало, що воли відвели биків з арени в загороди. Я відійшов від огорожі й подався назад, до міста.
На площі я знову зайшов до кафе випити кави з грінками. Офіціанти підмітали підлогу й витирали столи. Один офіціант підійшов до мене й прийняв замовлення.
— Чи сталося щось під час ecierro? [64]
— Я всього не бачив. Один чоловік був тяжко поранений.
— Куди?
— Сюди. — Я поклав одну руку на поперек, а другу на груди, туди, де, по-моєму, мав вийти ріг.
Офіціант кивнув головою й змів серветкою крихти зі столу.
— Тяжко поранений, — сказав він. — Задля спортивного інтересу. Задля розваги.
Він одійшов, потім повернувся, несучи кавник та молочник із довгими держаками, й налив мені кави й молока двома струменями з довгих носиків у велику чашку. Тоді кивнув головою і сказав:
— Тяжка рана в спину. — Він поставив кавник та молочник і підсів до столика. — Рогом у спину. Задля розваги. Задля самої розваги. Що ви на це скажете?
— Не знаю.
— Отож-бо. Задля розваги. Погратися, бачте, захотілось.
— Ви не aficionado?
— Я? Що таке бик? Худобина. Безмозка худобина. — Він підвівся й поклав