Франческа. Володарка офіцерського жетона - Дорж Бату

— Ого!

— Але, знаєте, я сам ставлюся до цього скептично. Астрологія давно перетворилася на досить прибуткову індустрію — астрологічні прогнози друкують у газетах, астрологів запрошують на телебачення й радіо, до них серйозно прислухаються.

— Омайґад, яке середньовіччя, — зітхнув професор Рассел. — Та все одно це значно краще, ніж конспірологія чи теорія плоскої землі.

— Людина мусить у щось вірити…

— У себе треба вірити, — сказала Франческа. — Якби не це, я б не була зараз тут.

— Ти справжня мавпа, mia ragazza. Мавпи переважно дуже самовпевнені.

Замість відповіді в мене полетів цілий апельсин.

* * *

Другий лист Коліна.

Привіт, Джорджіо і Франческо!

Минає дев’ятий тиждень нашого заслання, і, нарешті, починає вимальовуватися щось схоже на нормальний графік, а не лотерея «засни-і-через-п’ятнадцять-хвилин-тебе-викличуть-на-роботу-доробляти-те-що-не-доробили-інші».

Тут своя специфіка. Наших геостаціонарів тут мало, вони всі переважно на вашій частині. Ті, що наші, висять над Тихим океаном, і ми ділимо їх із Каліфорнією.

Є геліотики[91], але це, як ти кажеш: «Біль мій, дірка, задниця». Але нічого, звикнемо. Зате тут багато НУОАД. Оскільки Світленд тримає під своїм контролем свій видимий сектор, то всі океанські пташки наші.

До синьо-червоних (все, пов’язане з МКС. — Прим. Д. Б.) нас поки що не підпускають, хоча тренінги по C2 V2 йдуть повним ходом. Чорт, моторошна штука. Все в живому режимі — і телеметрія, і керування. Кошмар. Тішить тільки те, що і в Starliner, і в DC («Dragon Crew». — Прим. Д. Б.) приблизно однакові параметри тяги. Особисто мені спокійніше без оцих усіх штук, але ти б знав, як верещить Джой щоразу, як ми вмикаємо на орбіті двигуни для корекції.

До речі, про Джой. Ти питав, яку вона рибу випустила? Старий, вона випустила ВСЮ рибу, що ми (технічно я) вловили! Два жовтохвості (тунці. — Прим. Д. Б.), які йшли неподалік берега, камбала там усяка, смугастики (різновид sea bass), а ще ваху (wahoo. — Прим. Д. Б.) і чудовий марлін! Старий, марлін фунтів на двадцять! УСЕ це вона випустила в океан! Усе наше їдло на тиждень, а може, навіть і на довше! А їдло тут дорогезне, я тобі кажу. Дорожче, ніж у Лос-Анджелесі. Хоч австралійської баранини тут навалом.

А вона ще й не розуміла, чого я ображаюсь. Я їй пояснив, що вона зробила те саме, що вилити б в унітаз пляшку текіли. Вона розсердилася й цілий вечір зі мною не розмовляла.

Прибула нарешті її валіза. Старий, я тобі співчуваю. Те, що всі пов’язали цей чемодан із тобою, — це реальна реготня! Там же тільки труси, ліфчики і зброя! Шикарний набір, бггггггг.

Адаптація Джой проходить відносно спокійно. Поки що жодної бійки. Щоправда, хамить вона направо й наліво. В основному тим, хто намагається сказати їй компліменти. Один раз, правда, її хотів побити один козел, він до неї намагався лізти, а вона сказала, що, дослівно, «в тебе думка про себе така сама перебільшена, як і про розмір твого члена». Довелось втрутитися. Ти мене знаєш, ми, маорі, цілком дружелюбні, але якщо доведеться, то я можу й очі виколупати і з’їсти. До речі, маорі вірили, що в очах живе страх, а в печінці — сміливість.

Усі думають, що в Джой проблеми з контролем над агресією і воліють із нею не зв’язуватися. До речі, вона спустила свою першу зарплатню на бухло. Тому тепер ми живемо на мою. Що з цим робити, не знаю.

А ще, Джорджіо, поясни мені. Чому, коли я намагаюся до неї залицятися, вона з мене сміється. Ну добре, нехай. Але коли на мене звертають увагу інші дівчата, вона звіріє й зі мною не говорить. Якого хера, старий, поясни?!

Так і живемо.

P. S. Прикро, що Баррел іде від вас. Ми ніби далеко, але теж переживаємо.

Обнімаємо вас. Ваш Колін (ну і Джой, звісно).

* * *

Ви коли-небудь розмовляли з керівництвом матюками? Ну, не з безпосереднім керівництвом, а з «великими босами», які сидять у сяючих штаб-квартирах, у своїх пихатих скляних кабінетах? Ні? Боязко?

А ось Франческа це може запросто.

— Знову ця срань!

— Франческо, ти чого зранку лаєшся? Не виспалася?

— Giorgio, caro mio, ну а як тут не сваритися? Від нас вимагають результату, так?

— Ну.

— Гну! Ми робимо цих п’ять дрипаних корекцій на день, так?

— П’ять — це наш максимум. Бо після активної зміни ми повинні впорядкувати документацію. Ми можемо й більше робити за ці чотири години. Але за решту робочого дня ми не поробимо звіти. А ще ж є адміністративні питання.

— Плюс тренінги з нової системи керування капсулами. І ти ще мене питаєш, чого я така зла?! Нам потрібні зміни процедури!

— Точніше, зміна в процесі рекордингу та звітності.

— І?

— Що?

— Джорджіо, не придурюйся! — Франческа підійшла до мене впритул і доволі відчутно тицьнула мене пальцем у скроню. — Ти тут тепер бос!

— Офіцер Баррел тут…

— Джорджіо! — її палець знов уперся мені в лоба. — Ти. Тут. Бос! Аргументуй. Пробивай. Пиши! Нам. Потрібні. Зміни! — і при кожному слові її палець із червоним нігтем боляче впивався мені в лоба.

— Франческо, якщо ти не перестанеш тицяти в мене пальцем, то проштрикнеш мені голову!

Палець уперся мені тепер межи очі, й напарниця швидко-швидко щось заговорила своєю мелодійною