Дівчата - Емма Клайн
Моя мати казала, що я схожа на бабусю, але це нагадувало сумнівну, бажану брехню, аби подарувати фальшиві надії. Я знала історію бабусі, яка повторювалась, як молитва. Гарріет, дочку фермера фінікового господарства, вирвали із запеченого сонцем невідання Індіго і привезли до Лос-Анджелеса. У неї було ніжне підборіддя і вологі очі. Маленькі зуби, рівні і злегка загострені, як у дивовижного, гарненького кота. Плекана студійною системою, годована молоком, збитим з яйцями, або печінкою, смаженою на відкритому вогні, і п’ятьма морквинами, тим самим моя бабуся вечеряла щодня протягом усього мого дитинства. Наша сім’я жила усамітнено на ранчо в Петалумі. Вийшовши на пенсію, бабуся вирощувала виведені Лютером Бербанком показні сорти троянд, а також тримала коней.
Коли вона померла, ми неначе перебували у своїй власній країні серед тих пагорбів, живучи на її заощадження, проте я могла їздити до міста на велосипеді. Це була більше психологічна віддаленість — будучи дорослою, я заздрила тій нашій ізольованості. Моя мати ходила навколо батька на пальчиках, як і я, — він дивився на нас скоса, заохочував їсти більше протеїну, читати Діккенса, дихати глибше. Він пив сирі яйця і їв солоні біфштекси, а також тримав тарілку з яловичим тартаром у холодильнику і їв його по кілька ложечок п’ять чи шість разів на день.
— Твоє тіло відображає твій внутрішній світ, — казав він і робив гімнастичні вправи на японському килимку біля басейну, п’ятдесят віджимань зі мною на спині. Це було дивовижно — підніматись у повітря, схрестивши ноги. Вівсюг, запах прохолодної землі.
Якби койот спустився з пагорбів і воював з нашим собакою — жахливе, різке шипіння, яке змушувало мене тремтіти, — мій батько застрелив би його. Усе, здавалось, було так просто. Коні, які я перемалювала з розмальовки, затінивши гриви графітом. Перекладала картинку з риссю, яка несе в щелепах полівку, гострі зуби природи. Пізніше я зрозумію, що увесь цей час там був наявний страх. Я ставала схвильованою, коли наша мати залишала мене саму з нянечкою Карсон, від якої заносило випивкою і яка сідала не на той стілець. Вони казали, що я увесь час розважаюсь, і неможливо було пояснити, що все було зовсім не так. Навіть слідом за щасливими моментами наставало розчарування — сміх батька, а тоді боротьба за те, щоб не відставати від нього, коли він, роблячи великі кроки, йшов далеко попереду. Руки моєї матері на моєму гарячому лобі, а тоді страшенна самотність у моїй кімнаті хворого, а мати в іншій частині будинку розмовляє по телефону з кимось, але по голосу я не могла упізнати, з ким саме. Піднос з крекером «Рітц» і охололий курячий суп з локшиною, бліде м’ясо виглядало над шаром жиру. Явно виражена порожнеча, яка сприймалася, навіть дитиною, як щось схоже на смерть.
Я навіть не задумувалася, що моя мати робить цілими днями. Що вона, мабуть, сиділа в порожній кухні, за столом, який пахнув цвіллю губки, чекаючи на мене, коли я притарабанюся зі школи, а також на прихід батька.
Мій батько, який цілував її формально, що бентежило нас усіх, який залишав пляшки з-під пива на сходинках, як пастки для ос, і бив себе по голих грудях уранці, щоб мати здорові легені. Він заповзято ставився до своєї зовнішності, високі шкарпетки в рядочок виглядали над його черевиками, він навіть наносив на них сухі кедрові парфуми, які тримав у себе в шухляді. Як він жартома розглядав своє відображення на капоті авто. Я намагалася нагромаджувати те, про що можна було б розповісти йому, подумки перебирала інформацію, отриману за останні дні, яка могла б викликати бодай вогник його зацікавленості. Я ніяк не могла збагнути, аж доки не стала дорослою, як могло бути так, що я знала так багато про нього, коли він, здавалось, про мене не знав нічого. Я знала, що він любив Леонардо да Вінчі, бо той винайшов сонячний двигун і народився в бідній сім’ї. Він міг визначити марку будь-якого автомобіля лише за звуком двигуна і думав, що кожен повинен знати всі назви дерев. Йому подобалося, коли я погоджувалася, що бізнес-школа — це шахрайство, або кивала, коли він казав, що підліток з міста, який намалював на його автомобілі «знаки миру», — зрадник. Якось він сказав, що я маю навчитися грати класичну музику на гітарі, хоч я ніколи не чула, аби він слухав ще бодай якусь музику, окрім ковбойських груп, які вистукували смарагдовими чоботами і співали про жовті троянди. Він уважав, що його зріст був єдиною причиною, яка завадила йому досягти успіху.
— Роберт Мітчем також низький на зріст, — якось сказав він мені. — Його змушують ставати на ящики з-під апельсинів.
Як тільки я побачила дівчат, які йшли навпростець парком, вони одразу ж привернули мою увагу. Темноволоса зі своїм супроводом, їхній сміх я сприйняла як докір за свою самотність. Я чекала чогось, навіть не знаючи, чого саме. А тоді це сталося. Швидко, та все ж я побачила це: дівчина з темним волоссям потягнула вниз виріз сукні на частку секунди, виставивши напоказ червоний сосок її оголених грудей. Просто посеред парку, переповненого людьми. Перш ніж я змогла до кінця повірити в це, дівчина смикнула сукню назад. Вони всі сміялися грубо і легковажно; жодна з них навіть не глянула, що на них, можливо, хтось дивиться.
Дівчата вийшли на алею поруч із рестораном, далі минули гриль. Вправні і спокійні. Я не могла відвести погляду. Найстарша серед них підняла кришку контейнера для сміття. Рудоволоса присіла, і темноволоса скористалась її коліном, як сходинкою, щоб піднятись і перестрибнути через борт. Вона шукала щось усередині, але я уявлення не мала, що саме. Я зупинилася біля бака зі сміттям, щоб викинути серветки, і спостерігала. Темноволоса дівчина передавала речі з контейнера іншим: кульок із хлібом, ще запакованим, в’ялу капусту, яку вони нюхали і викидали назад. Здавалося, це був добре налаштований процес — невже вони справді будуть їсти цю їжу? Коли темноволоса дівчина піднялася востаннє, перелізла через борт і гепнулася на землю, вона тримала щось у руках. Воно мало дивну форму, колір моєї шкіри, і я підступилася ближче.
Коли я зрозуміла, що це була сира курка, в блискучому кульку, я, мабуть, дивилася надто завзято, оскільки темноволоса дівчина повернулась і вловила мій погляд. Вона посміхнулась, і мій шлунок опустився. Здавалося, щось промайнуло
