(не) Ідеальний бос - Аксінія Найт

Ніколь не знала, як їй далі поводитися з мамою і як реагувати на її зізнання. Найбільше на світі зараз хотілося бігти куди очі дивилися, подалі від цього безумства. І дівчина різко вийшла з кухні, прямуючи до своєї кімнати. Вона дістала з шафи чисту постільну білизну, але сама не могла більше тут перебувати. Нікі повністю переодяглася і, завмерши біля вхідних дверей, все ж таки вирішила попередити Аманду про свій відхід.

– Ти можеш залишатися тут стільки, скільки захочеш. Постільна білизна на дивані. Я повинна йти.

– Нікі... – покликала її мама, намагаючись зупинити.

– Не треба. Я не можу цього всього вивезти. Мені потрібен час. Ти стільки років брехала мені, прикриваючись дурними відмазками, що мені зараз до божевілля гидко навіть сидіти поряд з тобою. Майже сім років я жила з диким болем у грудях, що кинула тебе поряд із цим тираном. І як мені через стільки років дізнатися, що це був твій усвідомлений вибір? Як мені прийняти те, що замість мене вибрала підпорядкування Джорджу?

– Я хотіла захистити тебе! – спробувала виправдатися жінка.

– Ні, мамо! Це ти так вважала. Але тільки в очах маленької дівчинки ти була зрадником.

І Ніколь вискочила зі своєї квартири, стрімко спускаючись сходами. Вона не помічала нічого навколо і стрімко прямувала до ресторану. Дівчина сподівалася, що Алекс, як і обіцяв, буде у своєму кабінеті. Їй зараз украй потрібна була його підтримка, без якої вона відчувала, що гине.

Коли дівчина підійшла до ресторану, то з полегшенням видихнула, побачивши, що машина господаря стояла на своєму паркувальному місці. Ніколь тихенько постукала у двері кабінету боса, спочатку не наважуючись увійти. Все всередині її, як і раніше, кипіло від злості та образи, але вона більше не знала, куди їй йти. Залишатися зараз однією зовсім не хотілося. Їй потрібна була людина, яка зможе її зрозуміти.

– Алекс?.. – тихенько покликала дівчина господаря ресторану, який занурився з головою в документи. Він навіть не почув, як вона стукала в двері.

– Міс Флорес? Я не… – він підвів голову і побачив розгублене обличчя дівчини, яка була вражена його офіційним тоном. – Ніколь, що трапилося? – Алекс одразу встав з-за свого столу і, підійшовши до коханої, взяв її за руки і посадив на диван.

– Пробач, що я так вриваюся до тебе… – її голос тремтів і чоловік тут же уклав дівчину в міцні обійми, намагаючись передати їй своє тепло та спокій.

– Розкажи, що трапилося? Чому ти повернулася до ресторану сьогодні? Адже ми домовилися, що ти до завтра побудеш з мамою...

– Я не змогла, Алексе… Не змогла винести її правди… Вона захищала мене… Але я не можу цього прийняти, – Ніку почали душити ридання і вона ще міцніше пригорнулася до чоловіка. Дівчина відчувала в ньому свій захист та розуміння. Алекс не говорив жодного слова, але його така мовчазна підтримка дала можливість заспокоїтися.

Ніка ще вже притиснулася до нього і більше не стримувала сліз, даючи собі можливість зрозуміти все. Міцні й водночас ніжні руки Алексіса обіймали її та повільно погладжували по спині. Поступово Ніколь почала заспокоюватися і підняла свій погляд на коханого чоловіка.

– Дякую тобі… – тихо прошепотіла вона, залишаючи на губах ніжний поцілунок.

– І що ти думаєш робити далі?.. – так само тихо спитав Алекс.

– Не знаю… Але сьогодні я не готова продовжувати розмови з матір'ю… Якщо ти не проти, то я прогуляюся, а потім поїду до нас додому.

– Ти впевнена, що впораєшся сама? Чи може мені піти з тобою?

– Впораюся. Мені вже трохи легше. Треба лише провітритися. Зустрінемось уже ввечері вдома. Може ти не затримуватимешся допізна?

– Якщо ти мене чекатимеш, то звичайно не буду. Вечір, проведений поряд з тобою, це найважливіше на світі, – чоловік ніжно поцілував кохану в губи, не бажаючи відпускати. Ніколь теж не хотіла йти, але був розпал робочого дня і їм вистачило вже перепусток. У Алексіса і так було багато роботи.

– Я кохаю тебе! – видихнула вона прямо йому в губи і неохоче відірвалася від поцілунку. Залишивши чоловіка у своєму кабінеті, дівчина вийшла з ресторану.

До самого вечора вона ходила безцільно вулицями, намагаючись розібратися в собі, у власних відчуттях і почуттях, у своєму ставленні до матері. Їй було вкрай складно прийняти поведінку мами та пробачити їй усе це багаторічне божевілля. Коли вже почало темніти Нікі вирушила у бік будинку Алекса. Несподівано вона почула за спиною якийсь незрозумілий шурхіт. Але варто їй обернутися, то нікого не було. У якийсь момент їй здавалося, що вона божеволіла, але кроки ставали все ближче і ближче. І тільки-но вона повернула в слабо освітлений провулок неподалік потрібного будинку, груба чоловіча рука схопила її і потягла до найближчого підвалу.

Їй було дуже страшно, але паніка скувала її настільки, що дівчина навіть не могла закричати і покликати на допомогу. Тяжке дихання відчувалося дуже близько. І чоловічий хрипкий голос пролунав просто біля її вуха:

– Як же я довго чекав на цей момент...