(не) Ідеальний бос - Аксінія Найт

* * * Від імені Ніколь * * *

Ніколь насилу розплющила очі і не розуміла, де знаходилася. Неяскраве світло світанку, що тільки починався, дозволяло побачити обриси невідомої кімнати. У момент на неї накотили спогади минулого вечора і все тіло затремтіло від страху. Їй почало здаватися, що вітчим зараз знову виявиться поряд з нею і зробить те, що не встиг раніше.

– Тихіше, моя мила... Тшш... – раптом почула вона знайомий шепіт, але була не в силах розплющити очі. Нікі здавалося, що це плід її уяви і насправді тут інший чоловік. Більш небезпечний для неї… – Все вже позаду, кохана… – міцні руки з ніжністю обійняли її та притягли ближче до своїх обіймів. Дівчина відчула знайомий аромат одеколону.

– Алекс?.. – дуже тихо запитала вона, боячись злякати своє відчуття.

– Так, люба. Ти зараз у лікарні. Все позаду. Він не торкнувся тебе… Не встиг… – його слова були як ковток свіжого повітря, змушуючи хоч трохи заспокоїтись. Дівчина розплющила очі і побачила стурбований погляд коханого чоловіка. У куточках його очей виднілися зморшки після явно безсонної ночі.

– Ти був тут усю ніч? – Ніколь провела долонею по його щоці, намагаючись зняти з нього напругу.

– Ні. Лікар не дозволив. Я приїхав півгодини тому, щоб встигнути до того часу, як ти прокинешся. І я тут не один.

Чоловік зрушив трохи убік, щоб вона побачила, хто сидів поруч. Дівчина здивовано дивилася на маму і спробувала підвестися, але Алекс зупинив її, а жінка сама підійшла ближче.

– Ніколь... – подивилася вона на дочку і по її щоках покотилися маленькі сльозинки.

– Мамо… – Ніка стиснула її долоню, помічаючи, як чоловік обережно вийшов із палати. – Все добре, мамо.

– Вибач мені… Вибач, що не змогла знову захистити… – шепотіла Аманда, обіймаючи дочку.

– Забудь, мамо… Все вже позаду. Більше він нам не зашкодить.

– Я навіть не могла подумати, що він так швидко мене знайде. Даремно я пішла від нього… – продовжувала схлипувати Аманда.

– Не даремно! Скільки б ти не терпіла його витівки, рано чи пізно він все одно прийшов би. І невідомо, як би все потім закінчилося.

Вони сиділи, обнійнявшись, на ліжку. Ніколь було складно робити будь-які рухи. Але вона бачила, як переживала і звинувачувала себе у всьому її мама. За всі ці роки, які їм довелося прожити в розлуці, дівчина зрозуміла, наскільки сильно за нею сумувала, як їй не вистачало їхніх вечірніх розмов, як у дитинстві.

– Пробач мені… – шепотіла жінка, витираючи сльози.

– Я не звинувачую тебе ні в чому…

Коли дівчина хотіла ще щось додати, до палати зайшов лікар:

– Доброго ранку, міс Флорес! Ми повинні зробити рентген, щоб зрозуміти ваш загальний стан. І тоді зможемо дати точний висновок. За півгодини до Вас зайде медсестра і вирушимо на обстеження.

Після того, як лікар вийшов, Аманда підняла свій стурбований погляд на дочку:

– Що він з тобою зробив? – її голос тремтів від хвилювання.

– Нічого. Він майже не чіпав мене... Тільки до стільця прив'язав і все. Він не встиг толком нічого зробити… Прийшов Алекс… А далі я нічого не пам'ятаю, що було… – Ніколь відчула, як її почала накривати паніка, але мати швидко переклала тему розмови:

– Алекс у тебе чудовий, – усміхнулася вона, стискаючи долоню доньки в підтримці. – Тобі дуже пощастило зустріти його у своєму житті.

– Ти справді так думаєш? – схвильовано уточнила Ніка.

– Я впевнена. Ми майже всю ніч розмовляли з ним після того, як тебе забрала швидка. Він дуже тебе кохає і це видно неозброєним поглядом. Не впусти цього чоловіка.

– Він зробив мені пропозицію. І вже кілька місяців я офіційно його наречена.

– Це чудово. І коли буде весілля? – поцікавилася Аманда, підморгуючи дочці.

– Ми цього ще не обговорювали. Вирішили поки що не поспішати. Потрібно вирішити деякі проблеми, щоб нічого не зіпсувало свято.

– Я дуже рада за вас, рідна моя дівчинко. Ви обидва заслужили щастя, – Аманда міцно і з любов'ю обійняла дочку, доки їх не перервав стукіт у двері. Прийшла медсестра, щоби забрати дівчину на обстеження. – Я зателефоную Алексу і попереджу його, якщо ти не проти.

– Звичайно. Сподіваюся, він скоро повернеться.

І Ніколь вийшла за медсестрою. Їй було важко пересуватися, але кабінет рентгена був на цьому ж поверсі. Почуття тривоги не відпускало її, але дівчина постаралася взяти себе до рук, щоб не піддаватися паніці. Все було вже позаду і переживати більше не було про що.

* * * Від імені Алексісу * * *

Як тільки Ніколь побачила маму, чоловік тихенько вийшов із палати. Він розумів, що їм потрібен час, щоб поговорити. Навіть незважаючи на те, що йому не хотілося ні на хвилину залишати дівчину після того, що з нею сталося, Алекс знав, що тепер їй нічого не загрожує.

Доки Ніка розмовляла в палаті з мамою, чоловік вийшов на вулицю, щоб хоч трохи прийти до тями, і зв'язався зі знайомим адвокатом, попросивши його особисто взятися за цю справу. Алексіс був упевнений у його професіоналізмі та знав, що той зробить усе як треба. Домовившись зустрітися за кілька днів, щоб той поговорив з Амандою, він вирушив до найближчого кафе за кавою.