Афера з бонусом - Наталія Ольшевська

- Так ти мене знайшов?

- Лише місто. І твою подругу Соню я не здам, бо вона грозилася відірвати мої яйця і одне викинути у річку з мосту Понте П'єтра, на якому ми сьогодні були, а інше згодувати бездомному псу біля її під’їзду, якщо ти знову плакатимеш. Але вона пообіцяла мені відстрочку.

- Справді? На неї це не схоже.

- Я був переконливим. Сказав, що оці милі звірята ще не потрапили до рук справжніх власників, а без мене цього не трапиться.

- А хіба не ти тепер їх власник?

- Ні, я купував їх не собі. Ось, віслюк – для Пилипа, козел – для Овсія, а баран – для Гришка.

- Хто ці люди? Ще якісь твої друзі?

- Ні, це наші діти. А ці іграшки мають бути їм постійним нагадуванням, ким був їх татусь до зустрічі з мамою.

- Ні, - мотаю головою, з усіх сил намагаючись не розсміятися, адже, здається, Данило говорить цілком серйозно. – Я проти.

- Проти дітей? Але…

- Проти того, аби ти давав їм імена.

- А як же компроміс? У сім’ї вони мають бути.

- Ну, тоді я називатиму хлопчиків, а ти – дівчаток.

- Хм… Мене влаштовує. Як тобі ім’я Маргарита?

- Чому? – відчуваю, як у грудях починає тиснути. – Чому саме так?

- Тому що хочу назвати доньку іменем жінки, яка дала життя тобі, аби одного дня я відшукав свій скарб, свою Яринку, яка зробила мене щасливим. І я маю ще дещо тобі показати.

   Знову підіймається та дістає ноутбук. Сідає поруч, відкриваючи, і швидко щось клацає.

- Ось, - повертає до мене еркан, показуючи будинок моєї мрії, який йому описувала.

- Це… - голос тремтить. Не впевнена, що зможу, щось відповісти змістовне.

- Це лише проєкт. І червону цеглу замінив на жовтий камінь. Він більше підходить для стилю шале. Я почав його робити з тієї ночі, як ти мені його описала, але не міг завершити, адже постійно чогось не вистачало. І мені знадобилося більше місяця, аби зрозуміти, що там немає дитячих кімнат, лише гостьові. Звісно, було б феєричніше, якби я показав тобі готову будівлю, але мав із тобою порадитися, де ми його будуватимемо. На околиці твого міста, чи мого. Або ж на окраїні Верони, якщо тобі тут добре. Місце мені абсолютно неважливе, аби ти була зі мною.

- Ми справді це зробимо?

- Лише за однієї умови.

- Якої?

Кидаючи зухвалу посмішку, яку я обожнюю,  нахиляється та підіймає штани, дістаючи щось з кишені. 

- Аби ти потім не сумнівалася, покладемося на долю. Якщо випаде орел, - знову показує якусь монету, - скажеш так, решка - ні. Кидай, - беру монету з його долоні, підкидю, ловлю та вкладаю на зовнішню сторону долоні. - Станеш моєю дружиною?

- Орел, - вимовляю, відкриваючи монету. - Це значить "так". Ах ти! - вдавано обурююся, коли помічаю, що на монеті орел з обох сторін. - Я і без монети відповіла б згодою.

- Я мав перестрахуватися. А мені завжди казали, що з моїх монет жодного толку, - перехоплює мою руку, цілує пальці і одягає на безіменний каблучку. - Згодилися для маленької афери з величезним бонусом.

-----------------------------------------------

[1] Ciao bella! Ti posso incontrare? – Привіт, красуне! Можна з тобою познайомитися?

[2] No. Non ho appuntamenti. – Ні. Я не знайомлюся.

[3] НМТ – національний мультимедійний тест, якими замінили ЗНО