Афера з бонусом - Наталія Ольшевська

- Я піду в далекі гори, на широкі полонини

  І попрошу вітру зворів, аби він не спав до днини…

    Поки пари підіймаються для танцю, я не відпускаю його погляду. Тону у ньому, жадібно поглинаючи кожне слово, кожен звук і розумію, що мені не вибратися. Те, чого я так хотіла, трапилося. І це ще краще, ніж я читала у книгах та бачила у фільмах, адже відчула сама.

- Ходи сюди, - відриваю погляд від Данила та повертаюся до його батька ,який простягає руку, запрошуючи до танцю. Не пручаюся.

- Знаєш, він у нас трохи баламут. На жаль, я пізно це помітив. Хочу тебе про дещо попросити, можна?

- Звісно.

- Помуч його трохи, аби він усвідомив усе, як слід. Але коли прийде час – пробач і прийми. Відмовлятися від кохання – гріх.

- Я не розумію…

- Зрозумієш. Віддаю, - одні обійми змінюються на інші, рідні та теплі, затишні та надійні.

- Це… Це було дивовижно. Скільки ще в тобі талантів, про які я не знаю?

- Ну, я ще трохи малюю. І класно займаюсь сексом. Хоча, про цей талант ти знаєш. А ще я вмію загадувати чудові бажання. Три хвилини до Нового року. Готова будеш почути моє?

- Хіба можна його озвучувати? Не збудеться.

- А якщо ти сама здогадаєшся, чого я хочу?

- Це як? І чому я маю про нього знати?

- Тому що лише від тебе залежить збудеться воно чи ні, - на хвильку відпускає мене, аби взяти келихи з шампанським. – Слухай математичну казочку, - простягає келих, який відразу перехоплюю. – В далекому королівстві жила-була прекрасна принцеса і такий-сякий цілком симпатичний дурник, який блукав по світу, шукаючи скарби. І принцеса їх мала. Дурник про це дізнався, тому прийшов у її королівство. Принцеса мала вправні пальчики і була дуже доброю, а дурник взяв і знаєш що зробив?

- Що?

- Усе банально. Втріскався. Закохався в неї по вуха. Розум втратив. Йому просто вежу знесло, ну але не повністю. Спочатку він трохи злякався, бо не розумів, що з ним відбувається. Це незрозуміле почуття рвалося з нього звідусіль і аби його не розтрачувати (раптом це щось цінне?), він вирішив відділити від себе половинку і віддати принцесі.

- А вона що?

- Вона її взяла, бо їй шкода було дурника. Але тоді їй стало незручно від того, що вона йому нічого не дала, тому відділила й від себе половинку і вручила йому. І дурник виявився не таким і дурником. Він почав рахувати: 1 принцеса + 1 дурник + пів принцеси + пів дурника. І що у нього вийшло?

- Три? - запитую, коли навколо починає лунати дзвін курантів.

- Я хочу, аби в наступному році нас було троє, - відпиває ковток і я роблю те ж саме. – З Новим роком, кохана, - цілує, змушуючи забути про шум довкола, про людей, які вигукують привітання, звуки хлопавок та тріскотіння бенгальських вогнів… Зникає усе. І я відчуваю себе щасливою, як ніколи.

- Знаєш, - практично шепочу, міцніше обіймаючи свого Данила, - у тій казці дещо сказано неправильно..

- Справді? Що?

- Принцеса віддала свою половинку дурнику не через те, що їй було його шкода чи стало незручно.

- Тоді чому?

- Тому що вона також у нього закохалася.