Няня для тирана - Ая Кучер

Я збирався з нею просто поговорити. Поставити кілька запитань, дізнатися правду про те, хто її підіслав до мене та навіщо. Але,  як тільки заходжу до спальні та чую розмову,  у мене зносить дах.

Аріна скрикує і дивиться на мене переляканими очима. Я не хочу її лякати. Але вона сама заслужила. До цього я був м’яким і до чого все привело? Мало не пропустив те, що дівка кріт.

Крутить головою у пошуках шляхів відступу, але їх немає. Ти сама себе загнала, дівчинко. З одного боку вікно, з іншого – шафа. Нікуди не втечеш, якщо крізь стіни не вмієш проходити.

Сама розуміє, що потрапила в пастку,  і починає тремтіти.

– Клик, ти робиш мені боляче.

А ти, сука, зробила мені боляче.

– Та ти що? – сильніше стискаю її плечі, втискаючи в стіну. – Розкажи мені краще,  як тебе підіслали стежити за мною!

Бачу, як розширюються її зіниці та збивається дихання. Вона розуміє,  про що я говорю. Розуміє, суко!

Цікаво, а трахатись зі мною теж входило до ТЗ,  чи це власна ініціатива?

Рука врізається у стіну зовсім поруч із її головою. Відхитуються і ще більше тремтить. Боїться, що вдарю? Правильно, бійся. Нехай я не зможу, але тобі знати про це не треба. Ти ж змогла вдарити мене у спину.

– Клик, я…

– Заткнися! Мені цікаво, що вони тобі пообіцяли за те, що ти копатимеш під мене? Скільки запропонували? Багато, напевно, якщо ти так радісно розсунула переді мною ноги.

– Я не повія, - дивися на мене порожнім поглядом. Все намагається відсторонитися, але тікати нікуди. Тяжко дихає. – Пусти мене. Я скажу все, що хочеш знати, але випусти мене.

Ще чого. Втекти вона не зможе, звісно. Але просто так йти на поводі у неї не збираюся. Натомість сильніше притискаюся, опускаючи руки їй на обличчя.

Вона ж знала, сука, що я ненавиджу брехню. Вбити готовий, коли мені брешуть. Знала,  але нічого не сказала.

Дивиться, часто моргає і тремтить. Стримуюсь, щоб не впитися поцілунком у її губи. Хочеться її заспокоїти, але я відкидаю цю думку. Бляха, вона мене зрадила, а я про неї турбуюся.

Ще й бляно пахне моїм гелем і мною, нагадуючи про те,  що сьогодні сталося між нами.

– Клик, пусти! – смикається вперед, намагаючись відштовхнути. – Мене зараз вирве. Це правда.

Якщо вона думає, що це дасть їй фору, глибоко помиляється. Але все ж відступаю. Цікаво, що вона ще вигадає.

Але Аріна мчить у ванну. Чую стукіт кришки унітаза. Їй справді недобре. Тож перенервувала через викриття? Залетіти від мене вона не могла, та навіть якби я вчасно не висунув, все одно рано.

А може лягла під мене, щоб потім свою дитину за мою видати?

Вона вся блідо-зелена, схилилася над унітазом. Лоб покрився піт, і в очах повне нерозуміння.

Зневажаю себе за слабкість, але опускаюся навпочіпки біля неї й збираю її волосся, щоб не лізли в обличчя.

– Зараз все пройде, - вона повторює, наче боїться, що я зараз за волосся потягну її назад розбиратися. Цікаво, що вона взагалі про мене думає, якщо її думка так легко змінюється ?

Виглядає справді наляканою та загнаною у пастку.

– Тобі потрібні якісь пігулки?

– У мене в сумці, я візьму.

– Сиди тут. Я принесу.

У кімнаті Аріни все прибрано і чисто, тільки нерозібрана валіза валяється біля ліжка. Рюкзак її знаходжу легко, висипаю все на ліжко. Разом з тим можна подивитися, які зачіпки є серед її речей. Але там нічого особливого: листівки дитячих садків, іграшка, браслет нічного клубу, де ми познайомилися.

А таблеток ціла аптечка, купа дитячих ліків, більшість назв мені незрозумілі.

Коли я повертаюся у ванну, дівчина вже вмивається холодною водою, намагаючись прийти до тями.

– Дякую, - шепоче,  взявши одну з пляшечок і висипаючи на тремтячу долоню дві таблетки.

– Що це? – різко стискаю зап’ястя, не даючи таблетки донести до рота.

– Заспокійливе. Звичайна валеріанка в таблетках.

– Перенервувала? – виходить м’якше, ніж хотів.

Але Аріна не помічає. Вона проковтує пігулки, запиваючи водою з-під крана і трохи морщиться. Забирає решту ліків, розпихаючи по кишенях. Розтирає зап’ястя і дивиться крадькома на мене.

– А тепер розповідай, - я знову заводжуся.

– Добре. Я розповім усе, що хочеш знати. Тільки не затискай мене більше.

Виглядає наляканою більше через мою реакцію, ніж через те, що її вивели на чисту воду.

– У тебе клаустрофобія?

– Я не люблю тісних просторів, особливо якщо хтось ще поряд. І це просто реакція на стрес.

– Будеш добре поводитися – все буде добре. А тепер розповідай, хто тебе підіслав?

– Клик, я правда не розумію, про що ти. Чесно. Я натрапила на Віру та Кулю у парку, вони шукали няню. Я не знала, що це нянька для тебе. Звідки я знала? Мені просто потрібна була робота.