Няня для тирана - Ая Кучер

– Я зайнятий.

Мене обгортає холодом і грубістю. Короткі, злі відповіді. Він навіть погляд не підняв від комп’ютера, щоби відповісти. Раніше я такого не помічала за ним. Затяг у ліжко і втратив будь-який інтерес?

– Я просто хотіла спитати: чи можна зараз прибрати у твоїй кімнаті?

– Так.

Односкладна відповідь ріже гірше ніж, показуючи байдужість чоловіка. Я насилу стримую бажання голосно грюкнути дверима, йдучи геть.

Та й начхати. Мені те що до його поведінки? Якщо в нього загони, то нехай із цим розбирається хтось інший. Секс був гарний, але не збираюся ж я страждати через цей мудак. Чи не збираюся?

Я намагаюся зрозуміти, чому Клик так легко вдається допікати мені. Стільки років мої почуття майже ніхто не бачив, спостерігаючи непробивну маску «нуль емоцій». Як я хочу, щоб зараз все стало так їм,  як раніше, до знайомства з Кликом, до цієї чортової роботи. Хочу повернути свою маску, своє життя. Хочу, щоби все стало як раніше. Щоб ніхто не міг викликати в мене почуттів, дозволяючи повільно гинути від нестачі емоційної близькості.

Я не можу більше думати, мені потрібно терміново відволіктися. Не вигадаю нічого кращого, я дістаю телефон і набираю першого абонента,  що трапився, серед обраних. Протираю пил на полицях, смиренно чекаючи, поки мені дадуть відповідь. Від ритмічних гудків вже стає легше, подих підлаштовується, злість потроху зникає.

– Привіт, кохання моє, - виявляється, зателефонувала я Данчику. Завмираю, намагаючись впоратися з емоціями, що наринули. Прекрасно. Розмова з Данею після грубості Клика зовсім не доб’є мене. Звичайно, ні. Ідіотка. – Я, звичайно, радий тебе чути, але ти рідко дзвониш просто так.

– Ну, маю зараз жахливий настрій. І мені просто потрібно трохи втіхи. І фрази, що мій підопічний придурок.

– Я навіть не сперечатися. Він недоумок, якщо засмучує тебе. Знаєш, я дуже скучив за тобою.

Я чіпляюсь пальцями за підвіконня і намагаюся змусити себе дихати. Це звичайні слова, в них нічого не такого. Але вони вибивають із легких повітря. Звичка. Рефлекс, який більш нічого не значить. Я мовчу, намагаючись упоратися з непотрібним сплеском, і слухаю,  як на тому кінці галасливо дихає чоловік.

– Що він накоїв? Яна розповідала, що цей пацан постійно творить якусь херню.

– Ти говорив із Яною? Я думала, що ви розійшлися.

Вгамуйся, Аріно. Вони твої найкращі друзі, ти повинна думати про їхнє щастя. Господи, адже я вже навіть не відчуваю до Данчика нічого. Давним-давно пройшло, але звички залишилися. Мені хочеться відважити собі ляпаса, щоб мізки стали на місце.

– Ми всі п’ять років із нею то сходимося, то розходимося. Моя мама сміється, що нам категорично не можна одружуватися. А то тільки по РАГСах бігатимемо: то розлучатись, то розписуватимемося.

– Ну ні, я думаю,  після шлюбу ви не так сваритиметеся з будь-яких дрібниць.

– Арін, скільки років ти знаєш Янчика? Для неї немає дрібниць.

Так, у цьому вся подруга. Вона все приймає серйозно,  до самого серця. І це робить її найкращою подругою, яка в мене може бути. Бо вона всю себе віддає,  коли допомагає і піклується про мене.

І ніколи нічого не просить натомість. Ні, один раз попросила: найцінніше, найскладніше. Але за все життя, за сім років дружби це було малою платою.

Напевно.

Тоді це здавалось правильним. Потім -- кошмаром.

Але зараз я розумію, що це було правильне рішення.

– У мене до тебе прохання, Аріш.

– Яка?

– У нас наступного тижня річниця.

– Ви постійно розлучаєтеся, це навряд чи вважається річницею. Гаразд, для Яни вважається все. Данчику, ти знову облажався?

– Я був певен,  що придумаю їй подарунок, правда. Але без поняття чим здивувати. Ми мали стільки свят, що я вже всі ідеї вичерпав. І твої також. Допоможи. Я знаю, що вона хотіла потрапити на концерт якогось співака. Але просто квитків замало.

– Добре. Мені потрібно більше інформації про нього. Дістань,  і тоді поговоримо.

– Ти найкраща. Не дарма я люблю тебе.

– Я теж люблю тебе. На зв’язку.

Я скидаю дзвінок і якийсь час ще стою, не рухаючись. Легкий вітерець з відкритого вікна охолоджує обличчя. Заспокоююсь і приходжу до тями. Раніше такого не було, але Клик дуже розхитав мої емоції, щоб я могла спокійно контролювати себе.

Розвертаюсь,  щоб продовжити прибирання,  коли мене штовхають у стінку і до болю стискають плечі. Це Клик,  і виглядає він дуже злим.

А очі зовсім чорні.

– І яка тобі інформація потрібна?!

 Здається, хтось вляпався...