Няня для тирана - Ая Кучер

Чисто з упертості та образи.

Можливо, я десь перегнув ціпок. Та й з іншого боку, я попереджав її на самому початку, що жорстко робитиму.

– Арін… – увертаюсь від подушки, що летить. Друга прилітає просто в обличчя. Посміхаюся, потираючи носа. І зустрічаю похмурий погляд дівчини. – Гаразд, на це я заслужив. Вибач мені, щоправда. Мені треба з’їздити до міста. Ти поїдеш зі мною.

– А Алек? – киває на пацана, що грає в телефон.

Бля, ця дитина псує всі плани. Або, навпаки, підкидає варіанти розв'язання проблем.

– Тоді лишайся тут. Маю термінові справи. Сама вирішуй. Я повернуся години за три. Можемо не згадувати про це Кулі, що кудись виїжджав. І ніхто не порушить правила.

Арина мовчить досить довго, переводячи погляд із сина на мене. Правильно, залишити п’ятирічку одного – це фігова витівка. Взяти із собою незрозуміло куди – теж не варіант. Проте можна піти на маленьку хитрість і вирулити ситуацію.

– Алеку, покатаєшся з нами?

Твою ж... Серйозно?

– А чи можна мені залишитися?

– Арін, вирішуйте самі тут. Але за десять хвилин чекаю внизу або їду сам. Я не маю часу на дискусії.

Виходжу з кімнати, намагаючись приховати посмішку. Чудово. Однією турботою менше.

Я переодягаюся у чорні джинси та білу футболку. Після прання вона сіла і можна б викинути, але вона обтягує тіло, виставляючи на показ усі м’язи. А дівчата люблять біцепси й чіпляються за них.

Ще б шкірянку, але я так і не забрав її у дівчини. Проїхали. Накидаю зверху спортивну куртку з капюшоном, яка приховує пістолет, і поспішаю вниз.

Чорт, Артуре. Він ще не спитає і стежить за периметром. Ну чому сьогодні не Міха на чергуванні? А з цим ще розумітися, роз’яснюватися. Ні, Артура треба прибирати.

І нехай Цар хоч слиною бризкає. Не потрібні мені заслані у хаті. Я зараз тільки в Міху міг бути впевнений. І те, сумнівна розкіш комусь довіряти.

Внизу на мене вже чекає зібрана Аріна. Переодяглася в джинсовий комбінезон та мою шкірянку. Це марення, але від вигляду дівчини в моєму одязі мені стає душно. Цікаво, чи це якийсь інстинкт, властивий усім мужикам?

Чи одного мене криє?

– Ми готові.

На руках в Арини вмостився Алек, що обіймає дівчину за шию. Він уже в напівсонному стані, але вперто чіпляється за реальність. Звичайно, як я міг сподіватися, що мені не доведеться турбуватися за дівчинку з її сином, хоча б цього вечора ?

Просто цікаво, які ще перешкоди на мене чекають ?