Роман крізь час - Люсі Лі

– То ти пропонуєш мені бути твоєю коханкою? - схаменувшись, упираю долоні в міцні чоловічі груди, намагаючись відштовхнути. – Але ця роль не для мене, тим паче що я буду робити коли ти награєшся? 

Чоловік злегка відсторонюється, та хмурить темні брови, що робить його погляд звично серйозним.

– Звідки ти взяла, що я хочу, щоб ти була моєю коханкою... я хочу, щоб ти стала моєю дружиною, — твердо карбує, дивлячись так, що я не на мить не сумніваюся в його словах. 

– Що? - здивовано видихаю, не вірячи своїм вухам. 

– Невже ти досі не зрозуміла, Машо я кохаю тебе і кохав весь цей час, з того самого дня, як побачив вперше. 

– Але ж ми знаходимося на зовсім різних рівнях життя. Ти заможний, розумний, неймовірно гарний чоловік, а я…

– А ти, жінка моєї мрії. І якщо ти погодишся стати моєю дружиною, я, поміж усіх тих рис, що ти зараз мені присвоїла, стану ще й найщасливішим чоловіком у світі. 

– Я навіть не знаю що сказати, для мене ця пропозиція є більш ніж несподіваною, — розширивши очі від здивування, невпевнено буркочу. Відчуваючи як у грудях від хвилювання починає колотитися серце. 

– І я тебе люблю, — хрипить Максим, знову стискаючи мене у своїх міцних обіймах. – Невже цього аргументу не достатньо? 

– Достатньо, — видихаю, не зводячи зі свого боса красеня здивованого погляду. 

– То як, ти зголосишся на мою пропозицію, стати моєю дружиною? - нахиливши голову набік, криво всміхається. 

– Як порядна дівчина, я майже не маю вибору відмовитися, бо сьогодні вранці ти, мабуть, декілька разів позбавив мене честі. Тому вимушена зголоситися, — пирхаю, награно надмірно підіймаючи підборіддя.

– Гордєєва, — Свердлов примруживши очі, хижо блискає на мене очима. - Тобі ні хто не казав, що в тебе жахливий характер? 

– Ну жінка ж повинна бути з приданим. В мене ось окрім важкого характеру, нічого більше не залишилося. Так що і досі хочеш взяти мене в дружини?

– Звісно, — випалює чоловік, та не дозволяючи мені більше розмовляти, солодко та глибоко цілує. 

Коханням ми зайнялися, там же, на барній стійці. Потім перейшли на диван, та згодом взагалі на килим. 

Коли згадали про каву, то вона вже зовсім остигла, і Максим марно намагався заварити напій ще раз. Та був безсовісно мною відвернений від цього заняття. Бо нічого бути таким красивим та сексуальним. 

В кінець всьому, ми проґавили каву що википівши залила конфорку, та спалили турку. Потім удвох, вже одягнені, намагалися відмити плиту. За цим заняттям і були застигнуті, добре що за цим, розлюченою економкою Максима, Ніною Матвіївною. Дуже я скажу вам суворою жінкою. 

Вона була в повному захваті, від вигляду кухні. Тому що за час сексуальних боїв ми встигли не тільки все загидити, але і перебити деякий посуд. 

Зрештою застиджені, були вигнані вщент розлюченою жінкою до спальні Максима, сидіти й думати над своєю поганою поведінкою. 

Ми хі-хікаючи та перемовляючись все-таки ретирувалися, щоб відсидітись в кімнаті, поки  жінка наводить лад. Допомогти вона не дозволила.  Максим, звісно жартома, намагався погрожувати жінці звільненням, за таке  свавілля, та вона на нього так глянула, що мені здалося він її неабияк побоюється.

А потім було ще мільйон поцілунків, багато зізнань у коханні, та безмежне кохання, всі дні відпустки, що Максим взяв для нас. 

***

Від автора:

Любі мої, як вам такий поворот у відносинах між Машою та Максимом. Чи не занадто швидко у них все закрутилось. Хоча якщо брати до уваги те як давно вони мають почуття один до одного, можливо так все і повинно було статися. Бажаю послухати й вашу думку з цього приводу. І ще, це ще далеко не кінець роману, бо як ми знаємо у житті, коли двоє коханих людей сходяться, це виявляється тільки початком події у житті. Дякую за підтримку та вподобайки що ви мені ставите, це дуже мене підтримує. З любов'ю ваша Люсі (⁠ ⁠˘⁠ ⁠³⁠˘⁠)⁠♥