Роман крізь час - Люсі Лі

Хитнувши головою, задерши підборіддя вгору, ми ж горді, та різко розвернувшись на підборах мовчки йду у бік величезного панорамного вікна що знаходиться в зоні відпочинку.

Коли монотонний стукіт моїх підборів заглушає ворс пухнастого килима я, застигнувши розгортаюся обличчям до чоловіка. Макс теж завмирає на місці розслаблено склавши руки на грудях. 

– Пропоную трішки змінити умови нашої угоди.

– Як змінити? - чоловік робить крок до мене, і виринає на світло що падає з вікна даючи мені можливість його краще розгледіти.  Бог мій, він навіть з розпатланим волоссям та тінями під очима, що залягли від безсонної ночі, виглядає звабливо. 

– Не ти будеш вирішувати коли між нами відбудеться секс, а я, — набравши повітря в легені, випалюю на одному диханні.

– Тобі не здається що занадто пізно ставити умови, — чуттєві губи розтягуються у кривій посмішці. 

– Ніколи не пізно, — з викликом проговрюю. 

– Ну добре, — робить ще один крок до мене, поступово скорочуючи між нами відстань – І коли ж це відбудеться? - в темних очах спалахує цікавість і ще щось.., темне, хиже, пожадливе. 

– Зараз, — облизнувши губи хрипко вимовляю, та в один рух скидаю з себе плащ. 

Коли він бачить що під моїм плащем нема нічого окрім напівпрозорої білизни, то спочатку обличчя чоловіка витягується, від здивування, а рот відкривається в німому стогоні. Та через мить темні очі затягує небезпечною темрявою, змішуючи хіть, пристрасть і бажання в одне кипуче місиво, що так і норовить вирватися і поглинути мене.

Ой леле, я ще ніколи не бачила, щоб на мене так хтось з чоловіків дивився, це мене навіть трішки лякає. Враз закортіло прикритися руками й збігти звідси. 

– Ти в цьому впевнена, Машо? - хрипить хижо розтягуючи слова.  

***

Від автора: 

Якщо вам сподобалась історія Маші та Максима, то  додавайте її до бібліотеки, та підписуйтеся на мою сторінку, щоб не пропустити оновлення. З любов'ю ваша Люсі (⁠人⁠ ⁠•͈⁠ᴗ⁠•͈⁠)