Роман крізь час - Люсі Лі

Я вже навіть встигла у квартирі прибратися, і замаринувати м'ясо для відбивних, а від Макса й досі ніякої звістки. За весь той час поки ми разом, це вперше коли він так надовго щезає, та ще й без попередження. 

Врешті-решт звівши себе, до крайнього ступеня нервовості, просто почала гіпнозувати мобільний. Та набрати все-таки не наважувалася, хоча розумію що це по дитячому, але гординя, та впертість не дозволяли. Бо він перший почав. Якби він ще вчора по нормальному все пояснив, я б зараз не сушила мозок у спробі здогадатися, що відбувається. 

До вечора мої нерви були вже на межі.

А раптом із ним щось трапилося, а я тут лелечі свою гординю намагаюся переграти його у витримці. Ні, досить цих ігор. Треба терміново йому зателефонувати.  

І як тільки я беру телефон до рук, із наміром набрати коханого, як на мій вайбер почали приходити один за одним якісь фото повідомлення від незнайомого мені номеру. 

Тремтячими від хвилювання руками натискаю відкрити... Й ахнув, мало не випускаю айфон з рук.

Хтось мені прислав фотокартки Максима, який чудово проводить вечір в товаристві вчорашньої нахабної брюнетки. 

Ось вони сідають разом у його машину, ось виходять із неї, ось сидять у ресторані. І ще з десяток таких ось фотокарток. На деяких з них було навіть відчуття що вони обіймаються, та навіть цілуються. 

Видно було погано, тому що фотографували з далеку, але й цього було достатньо, щоб зрозуміти – Максим мені зраджує! І це напередодні весілля. 

Усвідомлення цього, занурює ніби під холодну воду. У вухах шумить, а скроні пронизує пульсівним болем. 

Нічого більше не бачачи й не чуючи, швидко відправляю всі номери Макса до чорного списку. Та ніби у тумані кидаюся збирати свої речі. Сльози суцільним потоком вже застелили мої очі, і я кидаючи в валізу перші ліпші речі, що потрапляли мені під руку, вже набираю номер таксі. 

Бігти! Від цього зрадника і як найдалі, щоб більше ніколи не бачити. Бо туди куди я поїду, мене буде важко знайти. Як можна було бути такою дурепою, як я могла повірити, що такий чоловік, зберігатиме мені вірність. Зустріч із коханням минулого, багатієм та красенем Свердловим була схожа на казку. Дуже коротку казку. А всі казки рано чи пізно мають закінчитися. Ось і моя закінчилася. 

Бог мій, я навіть не уявляла що мені буде настільки боляче. 

Через годину я, із валізою вже стою на залізничному вокзалі, з квитком у руках та чекаю свій поїзд до свого Засмерділового.