(не) Ідеальний бос - Аксінія Найт

Вони повернулися в машину, тримаючись за руки, і вже за кілька хвилин виїхали на дорогу до ресторану. Коли до нього залишалося кілька кварталів, Алекс, як і обіцяв, зупинився.

– Ми приїхали. Ресторан через два будинки від цієї вулиці, – сказав він максимально байдужим голосом, йому не хотілося лаятися з дівчиною, але всередині все чинило опір. Він розумів, що сам створив таку ситуацію і за один момент його визнання нічого не зможе змінити.

– Алексе… – вона щось хотіла йому сказати, але чоловік був не готовий обговорювати цю тему.

– Де на тебе чекати після роботи?

– У своєму кабінеті, – відповіла Ніка і швидко вискочила з машини.

Такої відповіді Алекс зовсім не очікував. Він постояв на парковці ще деякий час, щоб дівчина встигла дійти до ресторану та під'їхав слідом за нею. Коли він увійшов усередину, то Ніка була вже одягнена у свою форму і стояла на кухні. Вона зовсім не посміхалася і була явно занурена у свої думки. І в його душі оселилося щось тривожне після їхньої розмови на пляжі.

Робочий день був сьогодні коротшим, ніж зазвичай, і пролетів непомітно для нього, хоча думками господар ресторану був явно не в ділах. Тепер на ньому була відповідальність за два ресторани, хоча йому вдалося підібрати гідний персонал, але сьогодні він був нездатний працювати і щось контролювати.

Насилу дочекавшись вечора, чоловік почув, як уже майже всі розійшлися. Останніми йшли Жозеф та Адель, щось бурхливо обговорюючи, а другого шеф-кухаря ніде не було видно. Через кілька хвилин після того, як скрізь вимкнули світло, показуючи про закриття ресторану, в його двері тихенько постукали.

– Чи дозволиш увійти? – обережно запитала Ніка, невпевнено зупинившись на порозі. Її очі були опущені, а чоловік знову відчув страх.

Алекс мовчки підійшов до неї і уклав дівчину у свої міцні та ніжні обійми, одночасно цілуючи її в губи.

– Алекс… – перервала вона його поцілунок. – Думаю, ти мав рацію… Нам справді треба поговорити…

Миттю все всередині обірвалося від цієї простої фрази. Але зовні чоловік залишався спокійним, присівши разом із дівчиною на диван, не збираючись випускати її з обіймів.

– Я тебе уважно слухаю, – він міцно тримав її за руку, намагаючись зрозуміти, що йому чекати від цієї розмови.

– Алекс… – Ніка притулилася до нього з усією ніжністю. – Скажи, хіба я тобі підходжу?

– Ти про що, люба?.. – здивувався чоловік її питанню. – Чому ти сумніваєшся у цьому?

– За весь час ти не доторкнувся до мене жодного разу… Я знаю, що не можу бути такою, як Карен чи інші твої дівчата. Я зовсім не вмію підкорятися.

– І хто тобі вбив у твою голівку, що мені потрібна така, що вміє підкорятися?

– Я пам'ятаю, яким ти був із нею. Я бачила, яке задоволення ти отримував, коли вона беззаперечно виконувала все, що ти вимагав від неї, – дівчина важко зітхнула, прикриваючи очі.

– Дівчинко моя... Мені потрібна і важлива ти. Така яка є. Ти дуже міцно оселилась у моєму серці. Без будь-якого підкорення.

– І ти справді хочеш перестати приховувати наші стосунки?

– Так, Ніка. Але тільки якщо ти сама готова до цього, – чоловік помітно видихнув, розуміючи, що ця дівчина не намагалась закінчити їхні стосунки. – Я знаю та розумію, що сам почав усю цю історію. Сам попросив тебе все ховати від усіх. Хочеш чесно? Я боявся. Боявся, що не зможу витримати серйозних стосунків. Що не створений бути комусь парою. Я не хотів давати тобі привід відмовлятися від роботи, якщо щось не вийде.

– А що зараз із тобою відбувається?

– А зараз все інакше, люба. Я закохався в тебе. Я не знаю, що мені потрібно зробити, щоб ти повірила, що це не гра. Якщо для цього треба позбутися власних принципів перед усім світом, то я готовий це зробити хоч завтра. Я просто хочу, щоб ти була щасливою.

– Я вже щаслива, Алексе. Мені начхати на принципи, якщо ти хочеш бути зі мною. Я й подумати не могла, що мої почуття будуть взаємними. Мені довго не вірилося, що ти зможеш покохати мене так само, як я тебе покохала. Усією душею та серцем…

– Моя Ніколь... – він поцілував її в губи. Його душу розривало від сильних почуттів. Ще навіть кілька місяців тому чоловік не міг припустити, що може бути щасливим із однією єдиною дівчиною. Дівчиною, яка змусила його повністю змінитися. – Я не хочу тебе відпускати.

– Не відпускай. Я втомилася сумніватися у наших стосунках.

– Поїхали на пляж, як ми й хотіли. Я відключу телефон, щоб нам ніхто не міг завадити насолоджуватися цього вечора.

– Поїхали. Я тільки свої речі заберу з кімнати.

– Я чекатиму тебе біля машини, – він легким дотиком поцілував її в щоку і відпустив збиратися.

Алекс дочекався поки Ніка вийшла і закрив повністю ресторан. Через деякий час їм вдалося дістатися того самого пляжу. На місто вже опускався вечір і захід сонця над океаном переливався різними квітами.

– Дивись... Ми виявляється вчасно приїхали... – видихнув чоловік, притискаючи дівчину спиною до своїх грудей. – Я ніколи не був романтиком, але цей захід явно вартий того, щоб його побачити.