(не) Ідеальний бос - Аксінія Найт

* * * Від імені Ніколь * * *

Після ситуації з поїздкою до лікарні Ніколь зовсім не знала, як поводитися зі своїм керівником. Змішані почуття у ній викликала його допомога. Наступного дня вона вирішила прийти раніше на роботу та все добре обміркувати. Але несподівано для неї виявилося, що Алексіс вважає за краще з'являтися на робочому місці набагато раніше за своїх співробітників. Після їхнього діалогу на кухні, дівчина не могла спокійно працювати.

До того ж її зовсім не залишали думки про свою матір. Злість і образа за її вчинок вже давно минули, залишилася лише жалість, що вона стала безвольною жінкою, не здатною зробити правильний вибір.

Цілий день дівчина боролася з внутрішнім бажанням кинути все і знову поїхати до мами, але її погляд, який залишився в пам'яті, зупиняв від такого кроку. Ніка боялася, що та знову її прожене, не дозволивши навіть поговорити. Вона не помічала, що з очей капали сльози, які зрадницьки не хотіли закінчуватись. У своїх роздумах її знову застав бос на робочому місці.

Ніколь мріяла, щоб їй дали спокій наодинці зі своїми думками, але щире переживання Алекса, яке звучало в його голосі, вибило дівчину з колії. Коли вона почула звернення до себе на ім'я, то її ніби перемкнуло, почуття страху накрило з головою.

– Здається, Ви забули свій принцип, містере Коулман! – вона наголосила на зверненні до нього, підкреслюючи, що він, як і раніше, залишається її босом з принципом не заводити відносини на робочому місці. – Я не збираюся жертвувати роботою через якісь Ваші наміри та домисли в мій бік. Дайте мені п'ять хвилин, і я одразу піду додому.

І хоча десь у душі їй хотілося ще на якийсь час залишитися на цій кухні, яка стала її місцем сили, але власний спокій був для дівчини набагато дорожчим.

На її щастя, містер Коулман швидко пішов, залишивши дівчину одну. Ніка швидко зібрала свої речі та вискочила з ресторану, щоб більше ні з ким не зіткнутися. Вона блукала всім містом, не бажаючи повертатися в порожню квартиру. Дівчина зовсім не знала, куди попрямувати, коли ноги її самі принесли до лікарні.

Коли Ніколь увійшла до приймального відділення, то відразу побачила ту саму медсестру, яка доглядала її маму. Дівчині вдалося поговорити з нею та поставити свої запитання. Так вона дізналася, що маму забрав її чоловік через годину після дочки. Він підписав відмову від госпіталізації, а призначення лікування просто мовчки взяв із рук лікаря, навіть не ставши слухати, як усе приймати.

Ніколь вийшла з лікарні на ватяних ногах, шокована тим, що вдалося дізнатися. Навіть у страшному сні вона не могла уявити, що її вітчиму настільки наплюватиме на здоров'я мами. І насамперед дівчині хотілося знайти спосіб, як скоріше забрати від нього маму до себе додому. Але все ускладнювалося не бажанням матері обирати дочку. І Нікі хотілося б зрозуміти чому…

Дівчина прийняла тверде рішення знайти можливість переконати маму почати життя без згубного впливу вітчима. Вона йшла пішки додому, обмірковуючи різні варіанти виходу з ситуації, коли пролунав телефонний дзвінок. І номер її дуже здивував, змусивши навіть зупинитися.

– Що тобі треба? – різко відповіла Ніка на виклик. Їй зовсім не хотілося більше спілкуватися із цією людиною.

– Ти навіть не уявляєш, навпроти чиєї машини я стою. Адже ти ніколи не зважишся зробити крок. Маленька дурна дівчинка надто боїться сильних та впевнених у собі чоловіків. Адже так, дитинко? – Ніколь було гидко чути ці нудотні, навіть швидше знущальні нотки в голосі колишньої подруги. Здавалося, що та вкотре щось задумала.

– Йди ти до біса! – вигукнула дівчина у відповідь і скинула виклик. Але, як виявилося, подруга не збиралася заспокоюватися. Після кількох відхилених дзвінків на телефон Нікі надійшло повідомлення.

«Я з великим задоволенням трахатимуся з ним всю ніч. А ти й далі лікті кусай, що він не з тобою!»

Від цих слів усе всередині закипіло від злості та образи. Так, їй шалено подобався Алекс Коулман, але вона ніколи не переступить межу і його, і своїх власних принципів. У її житті вже був яскравий приклад того, як владний та самозакоханий чоловік може впливати на жінку. І Ніка не збиралася потрапляти на цей гачок.

Коли дівчина вперше визнала свої почуття, що зароджувалися до боса, то першим її бажанням було звільнитися нафіг з його ресторану, але Ніка тверезо оцінювала свої шанси знову десь влаштуватися за професією. А тим більше втрачати все зараз, коли вона вже змогла вийти на посаду шефа, було б верхом дурниці. Але в будь-якому разі дівчина вирішила зробити все, щоб більше не перетинатися зі своїм босом.

Наступного дня, коли Ніколь прийшла на роботу, то від адміністратора дізналася найпершою новину про те, що їхній бос найближчий місяць вкрай рідко з'являтиметься на своєму робочому місці, а може й взагалі не приїжджатиме. Він вирішив відкрити ще один ресторан в іншій частині міста і весь цей час повністю присвятить підготовці до відкриття нового закладу.

Дівчина з полегшенням видихнула, бо це означало лише одне. Вона могла далі спокійно працювати і не ховатися від містера Коулмана. А головне, не втрачати роботу і колектив, що вже полюбився їй.

Усі наступні три тижні пролетіли непомітно. Кожен день був схожий на попередній. Ніка знайшла порятунок у своїй роботі, готуючи все краще та краще. І навіть уже потихеньку практикувала створення авторських страв як комплімент від шеф-кухаря. Для неї це було ідеальним періодом у житті, але, на жаль, до одного дня.