Няня для тирана - Ая Кучер

Мені дуже хочеться стиснути долоню Клика.

– Сумуєш за ним? – Ігор читає усі мої емоції. Я більше не приховую їх. Відвикла. – За Кликом.

– Клик помер восьмого жовтня, о другій годині ночі тридцять сім хвилин, - відрубую. Це небезпечна тема, слизька. Не тут про це говорити. – Клика більше немає.

Згадую слова, які мені Артем сказав. Я сиділа на підлозі на кухні, не могла підвестися. Здавалося, що помру від очікування. У залі матюкалася Віра, намагаючись витягти кулю. Звір розпорядження роздавав.

– Давай я тебе до кімнати відведу? – запропонувала Ася,  не відходячи від мене ні на крок. Але не зробила жодних спроб підняти мене. – Ти вся в крові.

Його крові. Клика. Уся вимазала, поки намагалася допомогти. А потім руки терли, стираючи сліди зі шкіри. Не могла себе змусити вимити їх. Нічого не могла взагалі.

Я просто сиділа в кутку, притиснувши до себе ноги. Навколо ходили люди, бігали за водою та інструментами. Цар намагався відвести мене нагору. Але я виривалася. З плиткою зросла, не дозволяючи мене торкнутися. Щоб нагору потрапити,  потрібно було повз зал пройти. А там він.

Не могла.

А потім зайшов Артем. Блідий, стривожений.  Так само як і я, у крові перемазаний. Тримався за стіну і промовив ті страшні слова:

– Клика більше немає. Все.

Клика більше немає.

Мені тисячу разів довелося це повторити. Знайомим, хлопцям із бізнесу, найближчим. Я дивилася на інших, запам’ятовувала їхні дії, навчилася не влазити у чужі справи.

– Вибач, - Ігор притискає мене до себе і прибирає волосся з обличчя. – Я забуваю,  наскільки ти є сантиментальною під час вагітності.

– Цікава картина.

Знайомий голос ріже слух.

Інстинкти спрацьовують швидше за розум. Обертаюся до сходів і застигаю.

Насамперед шрам бачу. Збляклий, що виділяється на засмаглому обличчі. Знайомий. Рідний. Після вже за карі очі чіпляюсь. Чоловік мружиться, злим поглядом Ігоря пронизує.

А я жадібно дивлюся, як Міра на Царя колись, ніби кожну клітинку чужого тіла запам’ятати намагаюся. Вигин губ, напруженість широких плечей.

– Цікава, - Ігор тільки сильніше мене до себе притискає. – Не скажу, що радий тебе бачити, Клик.

Друга частина епілогу незабаром. Один крок до закінчення книжки. Тому не забудьте підписатися на мене, цим ви мене дуже порадуєте)

А також заглядайте в історію Асі та Звіра.