Няня для тирана - Ая Кучер

Насолоджуйтеся цим розділом, будь ласка. Тому що це останній розділ від імені Клика. 

Мені не подобається, що Аріна сама пішла до Хуракана. Від цього щура можна багато чекати. Незрозуміло,  що йому в голову вдарить і як розмова піде.

Сам про це її попросив, ще зі Звіром планували. Весь сценарій діалогу разом з Аріною пропрацював. Будь-який результат передбачили, але від цього не легше.

Смикаюся щоразу, як повз машину хтось проходить. Я зупинився на сусідній вулиці, щоби ніхто не побачив. Але й огляд втратив. Тепер мучаюсь у здогадах, що з моєю дівчиною відбувається.

Не моєї.

Внутрішній голос ще раз нагадує, як я лоханувся. Потрібно було відразу зрозуміти, що Аріна не прогнеться. Ось тільки з таким підходом у моїй справі немає їй місця. І без неї загинаюсь, і з нею ніяк. Наче вибір зробити потрібно, тільки не можу.

– Кричати потім будеш, - Аріна заскакує на сидіння. Чую стук задніх дверей, але дівчина не дає обернутися. – Поїхали, зараз же!

Дівчина стривожена, пальці тремтять. Тому заводжу двигун і несуся вечірнім містом. Машин мало, легко міняти напрямок і в малолюдні вулички згортати. Тільки коли Аріну відпускає і вона нарешті пристібається,  можу на ще одного пасажира глянути.

– Якого біса?

– Привіт, Клик.

Міра ледве махає мені, схиливши голову набік. Поправляє волосся і широко посміхається, гордо на сидіння відкидається. У ній жодної ознаки нервозності, якою Аріна напхана.

Я був готовий побачити будь-кого у своїй машині, але точно не Соболєву. А та жодним м’язом не показує, що здивована зустрічі. Тільки назад постійно озирається, стеження перевіряючи.

Бляха. Аріна знову кудись залізла. Чужі проблеми вирішила розгрібати, ставлячи себе під удар. І начхати, що мене може торкнутися. За неї переживаю більше. І допомагала б уже своїй Асі чи комусь гідному. А не звичайну повію з біди витягувала.

– Ви знайомі? – у голосі Аріни стільки емоцій, але я впиваюся однією. Ледве помітні ревнощі ковзає, а мені більше й не треба. Почуваюся мазохістом від того,  що звертаю на це увагу. – Звідки?

– Вона була нареченою Царя.

А Міра навіть не заперечує. Легко плечима знизує і тягнеться до телефону. Когось набирає і хмуриться,  коли не відповідають.

– Цар мав наречену? Вона?

– Так. Років п’ять тому. Ми тоді мало спілкувалися поза роботою. Виявилося, що він дівчинку собі знайшов. Одружитися вирішив, а вона ліворуч трахатись пішла.

– Помилка, - Міра нахиляється до нас. – Про одруження не йшлося. Кільця мені ніхто не дарував. Арін, дякую, що допомогла. Якщо побачишся з Ігорком, то передай йому подяку. Мені, схоже, доведеться поки що на дно залягти. І, до речі, придивилася б ти до Хуракана. Надійний, а головне,  дивиться на тебе так…

Гласну розтягує, а потім сміється, коли мій злий погляд ловить. Який, бляха, Хуракан? Якщо він Аріні хоч одне слово зайве сказав, то я урою його. Особисту могилу організую та квиток на той світ. Навіть якщо ми з дівчиною зараз не разом, то нікому наблизитися до неї не дозволю. Вільних багато, нехай на них і дивляться своїми такими поглядами. 

А до Аріни не лізуть.

Тільки не уявляю, як це поєднати.

Як вирішити, щоб все одразу отримати.

– У тебе проблеми? – питаю все-таки, не втримавшись. Ця цікавість у нас з Аріною одна на двох. Та і якою б Міра не була, Цар колись дорожив її. Майже кохав.

– Брат налагоджував, а в лайні я. Так що так, я маю якісь проблеми. Ну чи у вас. Ми з Аріною не визначилися, за ким із нас прийшла та мініармія.

Говорить легко, ніби грається. Наче немає нічого страшного в тому,  що озброєні люди можуть полювати на неї. Може, ті роки, що не бачилися, для неї так само пройшли. У розбираннях, розв'язанні проблем та роботі по той бік закону. Інакше вона не трималася б так невимушено.

– Два джипи, марка "Гранд". Чорні, в одного праве м’яте крило. Номери не запам’ятала, але у Харукана камери мають записати.

Як у того чоловіка, що Баширова прибрав. Від думки, що це прийшли за Аріною, у мене все холодніє всередині. Її могли знайти по запису з камер там, де вона йде за мною в салон. Або просто довідалися, що я тепер не один живу. Спробували вийти на мене через неї.

Звісно, все може бути збігом. Прийшли хлопці відпочити, тільки слабо віриться у подібні збіги. Або, може, справді за Мірою прийшли. Краще б так.

Але ризикувати не хочу. Тому різко розгортаю машину, вибираючи найкращий маршрут. Мені зараз головне – Аріну убезпечити, інших думок та завдань не існує.

Я ж обіцяв її відпустити. Легше перестріляти всіх, хто може їй нашкодити. Тільки собі кулю не пустиш. Аріна хотіла піти, боролася за це. І мені довелося погодитись.

– Ти мене до Царя везеш? – Миру скрикує. За секунду втрачає всю браваду, але потім знову бере себе в руки. – Висади прямо тут, Клик. Зараз же.

– Біля Царя і висаджу. А поки не рипайся, Міро, - гаркаю, набираючи Царю повідомлення. Друг зі своєю колишньою нехай сам розбирається. – Сядь, бляха, смирно. Якщо вони за тобою прийшли, ти Аріну підставила на повну. Чи поїбати на інших, тільки своя дешева шкура має значення?