Няня для тирана - Ая Кучер

– Ні? – може, кого іншого це зачепило б чи збентежило. Але в мене тільки вся напруга лопається, відпускаючи нервозність. – Тоді що?

– Намагаюся подбати про свою найкращу дівчинку, Арін. Я обіцяв, що правда про тебе не випливе. А якщо щось трапиться, то повністю тебе захистить від небезпеки.

– Тоді навіщо тобі їхати зі мною?

– Тому що мені теж час з’їжджати звідси. Я люблю наше місто, але зараз тут стало дуже душно. Десятки зграй з’явилися, охочих до Бригади пограти. Краще закінчити на правильній ноті та поїхати з усіма грошима. А тобі на новому місці знадобляться знайомі.

– Я не буду тобі більше шпигунити. Все. Досить.

– Знову ж таки, - чоловік легко посміхається, повертається за стіл, даючи мені простір. І дивиться лукаво, ніби витівку починає. Легку, просту, Алек так часто дивиться перед тим як стіни змалювати. І з таким поглядом Ігор здається на десяток років молодшим. – Я ні слова не сказав про шпигунство. Ми п’ять років разом працювали. Ти моя найкраща співробітниця. Я просто хочу тобі допомогти.

– Добре.

Несподівано ця думка вистрілює у голові. Якщо знову перекинутися і змінити бік, можна з Ігорем поїхати. Кинути все тут, що магістратуру,  що підробіток у ресторані. А за кордоном більше можливостей для Алека буде. Мене в місті лише друзі тримають, але ми й так рідко бачимося. Зможемо у свята разом кудись їздити.

Клика у мене теж більше немає. Сама поставила крапку у всій історії, а він навіть не спробував виправити все. Награвся і, коли іграшка відмовилася потрібні налаштування приймати, відклав убік.

Тому я можу виїхати з Ігорем. Запитання в іншому. Чи можу я йому довіритися настільки, щоб незрозуміло куди переїхати? Знову від чоловіка залежатиму і кожен крок прораховуватиме, щоб не опинитися на вулиці.

Але...

Зрадити Клика? Навіть після закінчення наших відносин?

– Я не кажу приймати рішення прямо зараз, - Ігор намагається мене заспокоїти, але насправді ніби олію у вогонь підливає. Кожне слово мене переконує у своїй правоті. – Спочатку у відпустку, щоб від друзів Клика відв’язатися. А потім зможеш подумати,  як хочеш життя будувати.

– Чому? – не можу більше тримати думки в собі. Потрібно якнайшвидше все дізнатися і збігати. Поки що Ігор остаточно не переконав мене. – Чому ти впевнений, що Клик та його хлопцям буде не до мене? Я хочу знати, що відбувається. Ненавиджу бути осторонь інформації.

– Знаю, Арін, я це знаю. Але насправді тут все просто. З’явився якийсь хмур, з великою підтримкою та планом. Почав області під себе прогинати. От і все.

– Хто він? Ти його знаєш?

– Ні, і сподіваюся звалити швидше, ніж дізнаюся. Не зі старої гвардії хтось новий. Це все. Тож навряд чи ти встигла йому нашкодити.

Як мінімум бачила, як він або його людину прибрав Баширова.

Але про це я Ігорю не говорю. Швидко прощаюся,  обіцяючи подумати над усіма його словами. А потім вилітаю з кабінету. У вбиральні для відвідувачів вмиваюся холодною водою, намагаючись прийти до тями.

Я розуміла, що все погано. Не просто так Клик мене до Харукана підсилав і насторожі весь час був. Але чути підтвердження своїх припущень ще гірше. І думати про те, що може статися з чоловіком,  боляче. Уява малює, як його вбивають. Вогонь, пістолет, лезо ножа. Стільки різних варіантів. І від кожного тільки сильніше каламутити починає.

– Ти як? – поруч зупиняється блондинка в ультракороткій сукні. Смикає блискучий низ і простягає мені пляшку води. – Виглядаєш не дуже.

– Знаю, - роздратовано поправляю волосся, але допомогу приймаю. Дівчина виглядає невинною, а мені потрібна всього хвилинка перепочинку. Перед тим як повернутися до Клика. – Дякую.

– Завжди будь ласка. І мені незручно питати, але, може,  у тебе є прокладка? Бо я сумочку поміняла і все в іншій забула.

Киваю, шукаючи пачку в рюкзаку. Ношу із собою постійно, тому що мої червоні дні на підході. А потім завмираю, коли білявка ховається у кабінці. Мої місячні не на підході, вони вже мають іти. Недарма перед СПА тампонами закупалася.

Чіпляюсь пальцями за стіну. Від несподіваної думки каламутить ще більше, ніж від майбутніх розбірок Клика та його хлопців. Я не можу, просто не можу виявитися вагітною. Тільки не зараз. Не у двадцять три другу дитину народжувати та ще й від злочинця якогось.

Це ж повний триндець. Інших слів не знаходжу. Матом крою і себе, і Клика. Стільки разів із ним лажали, без захисту були. А я все сподівалася, що пронесе.

А тепер маю затримку.

П’ятий день.

Хоча після народження сина вони як годинник двадцять дев’ять днів циклу відбивали. Без збоїв.

– Тобі б до лікаря, правда. Може викликати швидку? Чи хоч би таксі?

– Ні, на мене чекає друг. Дякую…

– Міра, - дівчина посміхається і весь наліт стерви спадає з неї остаточно. – Мирослава, але так ніхто не називає.

– А я Аріна. І так мене все називають.

Міра виходить разом зі мною. Махає своїм знайомим, легко перемовляється з офіціантами. І перевіряє, щоб я непритомніла. Хоча мені вже краще, страх відступає. На зміну приходить рішучість і план дій.